Бібліографічне посилання: Васильєв В.Ю. МАЙОРОВ Михайло Мусійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mayorov_M_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАЙОРОВ Михайло Мусійович (справжні прізв. та ім'я – Біберман Меєр; 10.01.1890, за ін. даними, 22.01.1890 – 20.01.1938) – рад. парт. і держ. діяч. Н. в с. Скородне (нині село Гомельської обл., Білорусь) у сім'ї кравця. Працювати розпочав у 10 років у кравецький майстерні. Відтоді розклеював революц. прокламації. З 1906 – член Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків). 1906–12 займався революц. діяльністю в Києві, Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ). Від 1907 був членом Подільського районного к-ту РСДРП(б), працював разом з Д.Мануїльським. Наприкінці 1912 відправлений на 3 роки на заслання до м. Усть-Сисольськ (нині м. Сиктивкар, Республіка Комі, РФ). Від 1915 працював як організатор більшовицької діяльності разом з Л.Кагановичем у Києві, переховувався від поліції в Царицині (нині м. Волгоград, РФ), де був заарештований на 9 місяців. Після звільнення переїхав до Саратова (нині місто в РФ), потім – до Москви. 1917 повернувся до Києва, став членом Київ. к-ту РСДРП(б), обраний керівником більшовицької фракції Київ. ради робітн. депутатів (див. Ради робітничих депутатів). Брав участь у VII Всерос. конференції РСДРП(б) у квітні 1917. Активний учасник Жовтневого перевороту у Петрограді 1917, на Другому Всеросійському з'їзді рад (жовтень 1917) обраний членом ЦВК Росії. Брав участь у захопленні влади більшовиками в Москві 1917, Київському (січневому) збройному повстанні 1918. Тоді ж призначений головою Всеукр. революц. к-ту по боротьбі з контрреволюцією, який до створення ВУЧК здійснював репресії проти супротивників більшовиків. Після входження на територію України нім. та австро-угор. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) – голова Всеукр. парт. тимчасового к-ту та Київ. підпільного обласного к-ту КП(б)У (липень–жовтень 1918). Брав участь у створенні КП(б)У, на I з'їзді КП(б)У обраний до ЦК цієї партії. Упродовж 1919–20 – у Червоній армії (див. Радянська армія), від липня 1920 до жовтня 1922 – голова Київ. губернської ради нар. госп-ва (див. Ради народного господарства), 1922–23 – 1-й секретар Одес. губкому КП(б)У, 1923–24 – голова Астраханського губернського виконкому. 1924–27 – голова Томського губернського виконкому, згодом – секретар Томського губкому ВКП(б). 1927–30 – заст. голови Центр. контрольної комісії КП(б)У, нарком робітничо-сел. інспекції УСРР, 1930–31 – нарком постачання УСРР, 1932–33 – секретар Одес. обкому КП(б)У. У грудні 1932 наразився на різку критику Л.Кагановича, який очолював надзвичайну хлібозаготівельну комісію, що організувала вивіз збіжжя з голодуючої України (див. Голодомор 1932–1933 років в УСРР). У лютому 1933 М. пересунули на посаду секретаря Середньоазіатського бюро ЦК ВКП(б), де він працював до 1935. 1935–37 – заст. голови Центроспілки СРСР та РСФРР.

Автор праць з історії Жовтневого перевороту 1917 та комуніст. партії.

На ХV і ХVI з'їздах ВКП(б) обирався членом Центр. контрольної комісії КП(б)У, кандидат у члени політбюро ЦК КП(б)У (1932–33), член ВУЦВК та ЦВК СРСР.

14 жовтня 1937 репресований, 20 січня 1938 страчений.

2 червня 1956 реабілітований.