Бібліографічне посилання: Васильєв В.Ю. МЕДВЕДЄВ Юхим Григорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Medvedev_Yu_G (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МЕДВЕДЄВ Юхим Григорович (01.04.1886–11.05.1938) – рад. діяч, перший голова президії ЦВК Рад. України. Н. в м. Бахмут (нині м. Артемівськ) в сім'ї шахтаря. Закінчив 2-класне земське уч-ще, Бахмутське ремісниче уч-ще. Від 1902 працював робітником на з-дах Бахмута, Костянтинівки (нині місто Донец. обл.), Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ). 1904 вступив до лав Російської соціал-демократичної робітничої партії. 1917 – член Української соціал-демократичної робітничої партії. Від жовтня 1917 – керівник харків. орг-ції лівих укр. соціал-демократів. За списком більшовиків обраний до Харків. ради робітн. і солдатських депутатів, член її виконкому. 1 грудня 1917 в числі 7 делегатів (3 більшовики, 2 есери, меншовик, лівий укр. соціал-демократ – М.) обраний Харків. радою робітн. і солдатських депутатів на Перший Всеукраїнський з'їзд Рад. 11–12 грудня 1917 цей з'їзд проголосив Україну республікою рад, заявив про її федеративний зв'язок з рад. Росією, обрав вищий законодавчий орган рад. України – ЦВК, до складу якого увійшли 35 більшовиків, 4 лівих есери, меншовик-інтернаціоналіст, лівий укр. соціал-демократ – М. 15 грудня 1917 обраний головою Президії Рад України, як постійного робочого органу ЦВК. За його обранням приховувалася політ. гра кер-ва більшовиків, які намагалися створити враження багатопартійності в органах влади рад. України, їх певної самостійності. Насправді діяльність ЦВК та Народного секретаріату – уряду рад. України спрямовувалася ЦК РСДРП(б). З метою перешкодити дипломатичній діяльності Української Центральної Ради ЦВК призначив делегацію рад. України на чолі з М. на мирних переговорах у Брест-Литовську (нині м. Брест, Білорусь; див. також Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918). 1 січня 1918 делегацію в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург) прийняв голова РНК рад. Росії В.Ленін, який дав детальні інструкції щодо поведінки на переговорах у Брест-Литовську, але там делегації рад. України було відмовлено у визнанні. М. повернувся до України, на Другому Всеукраїнському з'їзді Рад (17–19 березня 1918 в Катеринославі) його знову обрали до ЦВК Рад України, але головою цього органу став більшовик В.Затонський. Від квітня 1918 М. перебував у Москві, 6 липня 1918 вітав І з'їзд КП(б)У від імені Закордонного бюро лівих укр. соціал-демократів, які вступили до складу КП(б)У. З 1918 працював головою електротех. відділу Вищої ради народного господарства 1917–1932, гол. інженером суконної ф-ки в Луганську, зав. відділу Катериносл. ради нар. госп-ва, начальником відділу Харківського паровозобудівного заводу, помічником директора Південнорудного тресту. На поч. 1920-х рр. відійшов від політ. діяльності. 1935 "за революційні заслуги" отримав персональну пенсію респ. значення. 28 січня 1938 заарештований, 11 травня цього ж року засуджений до розстрілу. Страчений. Реабілітований 1957.