Бібліографічне посилання: Галайчак Т.Ю. МЕЛЬНИЧУК Юрій Степанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Melnychuk_Yu_S (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МЕЛЬНИЧУК Юрій Степанович (07.05.1921–12.08.1963) – письменник-публіцист, літературознавець, громад. діяч. Н. в с. Мала Кам'янка (нині Коломийського р-ну Івано-Франк. обл.). Навч. в ремісничій г-зії, з якої 1938 за участь у робітн. русі був виключений і переданий до суду. Позбавлений права на подальше навчання, 1938–39 працював столяром у приватній майстерні м. Коломия. 1939–40 – секретар тимчасового робітничо-сел. революц. к-ту с. Мала Кам'янка. 1940–41 працював у Коломийському райкомі ЛКСМУ, редакції міської газ. "Червоний прапор". 1941–45 – на фронті: червоноармієць, курсант Моск. військово-інженерного уч-ща, командир розвідувального взводу, командир окремої мотострілкової розвідувальної роти, пом. начальника військ. розвідки штабу 40-ї армії Пд.-Західного і 1-го Українського фронтів. Тричі поранений і контужений.

1945–46 – слухач військ. академії ім. М.Фрунзе (Москва), 1946–48 – респ. парт. школи при ЦК КП(б)У. Екстерном закінчив Львів. ун-т (1950). 1948–50 – старший, гол. ред. вид-ва "Радянський письменник". Від 1951 – гол. ред. ж. "Жовтень" (нині "Дзвін"). Від 1950 – член Спілки письменників України (СПУ), 1953–54 – член правління Львів. орг-ції СПУ. 1955 обраний депутатом Львів. обласної ради депутатів трудящих, з 1962 – депутат ВР СРСР 6-го скликання.

Проводив миротворчу і просвітницьку діяльність у складі урядових делегацій в ЮНЕСКО, на 15-й і 16-й сесіях Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй, брав участь у роботі комісій з розслідування масових убивств у 1940–1950-х рр. західноукр. мирного населення.

М. – суперечлива й драматична постать. Автор гострих політ. памфлетів, написаних з позицій боротьби з "українським буржуазним націоналізмом", він виступав проти великодержавного шовінізму та космополітизму, недовіри влади до західноукр. населення, безпідставного і огульного звинувачення його в "бандитизмі", піднімав важливі питання розвитку укр. к-ри, зокрема укр. мови як державної, нац. традицій.

Проявив творчу сміливість, звернувшись першим з рад. дослідників до творчості талановитого укр. прозаїка, активного діяча Західноукраїнської Народної Республіки Андрія Чайковського (Чайківського; 15 травня 1857 – 2 червня 1935). Стверджував, що діяльність письменника на посту воєводського комісара ЗУНР була корисною працею, правильною позицією "щодо своєї нації", а його літ. творчість сприяла пробудженню нац. свідомості народу.

Був причетний до повернення з небуття творчої спадщини несправедливо забутого в УРСР видатного поета О.Олеся.

З метою ознайомлення українського читача 1950-х рр. із творчою спадщиною А.Чайковського, О.Олеся та ін. як гол. редактор надавав сторінки ж. "Жовтень" для публікації їхніх творів, що викликало негативну реакцію компарт. кер-ва УРСР. Багато зробив для згуртування навколо цього журналу провідних літ. сил зх. областей України.

Твори: Памфлети і публіцистичні праці – "Слуги жовтого диявола" (1957), "Поріддя Іуди" (1958), "Коли кров холоне в жилах", "Обличчя божого воїнства" (обидві 1960), "Правді служити" (1962), "Сонцю світити вічно", "Під чужим порогом" (обидві 1974); кіноповісті "Роки і долі" (1961), нариси "Вирване серце" (1966), літературно-критичні праці: "Ярослав Галан" (1953), "Олександр Гаврилюк" (1955), "Слово про письменників" (1958).

Лауреат Респ. премії ім. Я.Галана (1964).

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки (1942), медалями.

П. у м. Львів. Похований на Личаківському цвинтарі.

Посмертно удостоєний звання "Почесний громадянин м. Львів" (1966).