Бібліографічне посилання: Верменич Я.В. МЕНА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mena (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МЕНА – місто Чернігівської області, райцентр. Розташов. на р. Мена (прит. Десни, бас. Дніпра). Населення 12,5 тис. осіб (2005).

Археол. дослідженнями вияв-лені залишки поселення бронзового віку, юхновської к-ри, часів Київської Русі, городище 11–12 ст., а також 7 курганів, серед яких – "Юркова могила" 11–12 ст.

Щодо дати заснування міста існує дві точки зору. У "Брокгауза и Ефрона энциклопедическом словаре", у першому виданні "Української радянської енциклопедії", "Енциклопедії українознавства", у "Топонімічному словнику-довіднику Української РСР" М.Янка та ін. джерелах з посиланням на Лаврентіївський літопис називається 1066. Однак більшість дослідників пов'язує початок міської історії М. з 1408, коли вона перебувала у складі Великого князівства Литовського. З 1618 – у складі Речі Посполитої (належала А.Киселю). У 1-й пол. 17 ст. в М. була фортеця із земляним валом і стінами з дубових колод. Фортеця мала 3 проїзних воріт, 12 башт. У менській фортеці був замок черніг. (з 1646 – київ.) каштеляна А.Киселя.

У період національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648–1676) повстанці М. і околиць розгромили замок, вигнали польс. ставлеників і влилися у військо Б.Хмельницького. У серед. 17 ст. для захисту від татар. нападів споруджено земляний вал з дубовою стіною, 3-ма брамами і 2-ма баштами; укріплення мало 7 виходів до річки. 1654 М. стала сотенним містечком спочатку Ніжинського полку, а потім – Чернігівського полку.

З приєднанням до Рос. д-ви М. з околицями 1655 була дана царем Олексієм Михайловичем у володіння В.Золотаренка – брата дружини Б.Хмельницького Ганни. Оскільки Менська сотня підтримала повстання полтав. полк. М.Пушкаря проти гетьмана І.Виговського, останній жорстоко розправився з жителями М.

М. мала магдебурзьке право, підтверджене окремою грамотою царського уряду 1660, магістратуру й ратушу. В місті діяли ковальський, шевський цехи, розвивалося гончарство, двічі на рік відбувалися ярмарки. З 1782 М. входила до Сосницького пов. Чернігівського намісництва. З 1797 у складі Сосницького пов. стала волосним центром Малоросійської губернії, а з 1802 – Чернігівської губернії.

У 18 ст. в М. діяла козац. школа, з 19 ст. – парафіяльна школа. 1873 через М. була прокладена залізниця. У серед. 19 ст. налічувалося 300 дворів, 3460 жителів, у 1897 – 924 двори, 6766 жителів.

Напередодні Першої світової війни в М. діяли кілька невеликих підпр-в, 2 парові млини, маслобойня, майстерня з виготовлення упаковки скляної тари й сушарня для тютюну.

У листопаді–грудні 1917 на М. поширювалася юрисдикція Української Центральної Ради. У січні 1918 встановлена рад. влада. У березні 1918 М. окупували нім. війська (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918), у грудні вони були витіснені військами Директорії Української Народної Республіки. У січні 1919 радянську владу відновили війська Таращанського полку під командуванням В.Боженка.

З 1923 М. – с-ще міськ. типу, райцентр Сновської округи, а з 1925 – Конотопської округи. З 1932 – райцентр Черніг. обл. На поч. 1926 в місті проживало 7682 особи, діяли тютюново-ферментаційний з-д та коноплезавод.

Під час Другої світової війни з 8 вересня 1941 по 18 вересня 1943 М. окупована вермахтом.

1966 М. стала містом. У ній діяли плодоконсервний, масло-робний, комбікормовий з-ди, з-д сигаретних фільтрів, хлібозавод. 1976 було створено зоопарк. 1979 відкрито санаторій "Остреч".

Уродженцями М. є кобзар А.Бешко та історик, чл.-кор. НАН України І.Мельникова.