 Бібліографічне посилання: Галенко О.І.
МЕНГЛІ-ҐЕРЕЙ I [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mengli_Gerey_I (останній перегляд: 18.03.2022)
 Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці
МЕНГЛІ-ҐЕРЕЙ I
МЕНГЛІ-ҐЕРЕЙ I (Менґлі-Ґерей; 1445–1515) – крим. хан, син Гаджжі-Ґерея (див. Хаджі-Гірей). 1466–67 і 1469–74 відбирав владу в брата по батькові Нур-Девлета. Конфлікт з Емінеком, беґом (див. Бей) наймогутнішого в Криму клану Ширін, змусив М.-Г. I тікати в Кафу (нині м. Феодосія). Османці, скориставшись безвладдям у Кримскому ханаті, 1475 завоювали італійські колонії в Північному Причорномор'ї та князівство Феодоро (див. Мангуп) у гірському Криму. М.-Г. I був вивезений до Туреччини, але 1478 на прохання крим. беґів відпущений у Крим для зайняття престолу втретє. Ці події створили прецедент для оформлення осман. султанами права інвеститури крим. ханів і таким чином зумовили підданство Крим. ханату Османській імперії. М.-Г. I 1484 допомагав у поході осман. султана Баєзіда II на Молдавське князівство, під час якого поєднана армія османців і татар захопила Буджак з форте-цями Кілія та Четатя-Албе (з 1503 – Акерман; нині м. Білгород-Дністровський). Користуючись престижем чингізидського походження, облаштував шлюби своїх доньок з осман. принцами, що втягнуло його в боротьбу синів Баєзіда II за осман. престол. Однак прийняття імператорського титулу падішага 1502 демонструвало претензії М.-Г. I на незалежний статус. Гол. політ. метою правління М.-Г. I було протистояння Золотій Орді. Заради цього він 1474 ініціював союз з Великим князівством Московським (відновлений після третього воцаріння), спрямований проти Золотої Орди та Великого князівства Литовського. Походи М.-Г. I в литов. володіння зірвали похід золотоординського хана Ахмата на Велике князівство Моск. (1480) і сприяли в подальшому загарбанню останнім земель ВКЛ. Для контролю над степами Пн. Причорномор'я М.-Г. I заложив 1492 фортецю Джан-Кермен (Кара-Кермен; нині м. Очаків). 1502 перемога М.-Г. I над ханом Сеїд-Ахматом поклала кінець Золотій Орді. Водночас успіхи М.-Г. I зробили внесок у посилення Великого князівства Моск., що зумовило переміну політики Крим. ханату під кінець його правління. Антилитов. політика М.-Г. I спричинила кілька великих походів, один з яких закінчився захопленням Києва 1482. Ці походи не призвели до територіальних загарбань, тому що їхня осн. мета зводилася до захоплення полону (див. Ясир). З метою людоловства постійно організовувалися набіги дрібних загонів. Місткий невільничий ринок Осман. імперії поглинав усю здобич. Відтоді русинські невільники ("рус") становили осн. масу невільників в Осман. імперії. Ін. ареалом надходження рабів став Пн. Кавказ. У внутр. політиці М.-Г. I намагався зміцнити персональну владу у змаганні з кланами (див. також Бейлик), спираючись на служилу знать ("ічкі беґлері"). Також заохочував переселення у свої володіння колиш. ординців зі сх. Незважаючи на перебування столиці в м. Крим (Солхат; нині м. Старий Крим), у с-щі Салачік (нині у складі м. Бахчисарай) побудував ін. резиденцію (Девлет-Сарай), а також медресе Зинджирли. Унаслідок похилого віку та хвороб М.-Г. I під кінець життя контроль над держ. справами перебрав його син калга Мегмед-Ґерей. | 
