Бібліографічне посилання: Вєтров І.Г., Дерейко І.І. "МЕРТВА ГОЛОВА" [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mertva_golova (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

"МЕРТВА ГОЛОВА" (нім. – SS Totenkopfverbande, скорочено SSTV – підрозділи "Мертва голова", ССТВ) – структурна одиниця СС, що контролювала систему концтаборів та мала власні військ. одиниці (батальйони, полки, бригади та д-зія "Мертва голова"). Створена 1934 для переведення системи концтаборів з-під контролю СА у відання СС. Початково отримала назву "охоронні частини СС", керівником (гол. інспектором концтаборів) було призначено групенфюрера СС Т.Ейке. 1936 отримала офіц. назву "підрозділи “Мертва голова”", а її структурні одиниці перетворено на військ. частини (караульні батальйони), базовані в підконтрольних концтаборах. 1937 батальйони "М.г." зведено в перші номерні полки (штандарти) ССТВ. До 1940 було створено 16 піхотних та моторизованих, 2 кавалерійські (рейтарські), 1 учбовий полки "М.г." З початком Другої світової війни частини ССТВ були активно задіяні як у бойових діях на фронті, так і в каральних операціях у тилу. Зокрема, із солдатів "М.г." набирали рядовий персонал для айнзатцгруп СС, які займалися винищенням потенційно небезпечних для нацистів груп населення на окупованих територіях Польщі та СРСР. У кінці 1939 з 3-х перших штандартів ССТВ було сформовано дивізію "Мертва голова", яка брала участь у бойових діях на Зх. фронті 1940. Решта полків виконували окупаційні функції, а на поч. 1941 з них було створено ряд самостійних з'єднань (2 піхотні і 1 кавалерійську бригади СС та бойову групу СС "Норд") для ведення бойових дій на фронті й антипартизан. операцій у тилу. 22 квітня 1941 інспекторат концтаборів і частин "М.г." офіційно підпорядковано Гол. оперативному управлінню СС, а наявні військ. частини та з'єд-нання стали основою для створення ряду д-зій військ СС: 3-ї моторизованої "Мертва голова" (з 1943 – танкової), 6-ї гірсько-єгерської "Норд" (1941), 8-ї кавалерійської "Флоріан Гейер" (1942), 16-ї моторизованої "Рейхсфюрер СС" (1943), 18-ї моторизованої "Хорст Вессель" (1944). Ці елітні формування збройних сил гітлерівського рейху воювали на всіх європейських фронтах світової війни, вирізнялися високою боєздатністю і надзвичайно жорстоким ставленням до військовополонених та цивільного населення.

3 березня 1943 Гол. інспекторат концтаборів (без фронтових частин) було передано в підпорядкування Гол. адміністративно-госп. управління СС. Замість переданих до військ СС полків у концтаборах створювалися караульні батальйони з добровольців, непридатних для стройової служби за віком або станом здоров'я, у них же за принципом ротації відбували реабілітаційний період поранені в боях солдати фрон-тових частин "М.г.". Протягом війни в системі охорони конц-таборів були задіяні 30–35 тис. солдатів ССТВ. Унаслідок знач-них втрат на фронті та нестачі кадрів із кінця 1944 у структурі підрозділів "М.г." було створено допоміжну службу охорони концтаборів ССТВ Вахманшафт (нім. – SSTV Wachmannschaft). До неї набирали добровольців із рад. військовополонених та населення окупованих територій. Вони проходили навчання в учбовому таборі СС "Травники" (поблизу Любліна, Польща), звідки направлялися для несення караульної служби в концтабори (Майданек, Треблінка, Бельзец, Собібор, Аушвіц; див. Освенцим), караульні роти в м. Люблін та в 203-й оперативний батальйон шуцманшафту. Останній був задіяний для придушення повстання у Варшавському гетто 1943, низки антипартизан. операцій на території Польщі та ліквідації завалів і пожеж у зруйнованому союзницькою авіацією Дрездені (Німеччина; 1945).

По завершенні війни злочини, вчинені службовцями ССТВ, стали однією з важливих причин визнання СС злочинною орг-цією на Нюрнберзькому процесі 1945–1946. Більшість керівників структурних одиниць ССТВ та концтаборів, які дожили до кінця війни, були засуджені до різних видів покарання в ході Малих Нюрнберзьких процесів, процесів у Дахау, Освенцимі та ін. таборах (1946–48).