Бібліографічне посилання: Дзира Я.І. МЕЖИГІРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ЛІТОПИС [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mezhygirsky_kozatsky_litopis (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МЕЖИГІРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ЛІТОПИС – визначна пам'ятка укр. історіографії 17 ст. Зберігся в Київському Межигірському Спасо-Преображенському монастирі як частина рукописної збірки уставника цього монастиря Іллі (Кощаківського), який помер 1720. Це типовий взірець т. зв. короткого козац. літопису 17 ст. (див. Козацькі літописи). Згідно з характером, патріотичним настроєм і майже живою нар. мовою, можна твердити, що його автором був хтось із освічених запорожців, який доживав свого віку в Межигірському монастирі. Літопис складається з 41 оповідання, які охоплюють істор. події з 1608 до 1700. Із них 13 прямо чи посередньо стосуються самого монастиря, який протягом своєї двохсотрічної історії підтримував якнайтісніші зв'язки з Запорозькою Січчю (у 2-й пол. 17 ст. запороз. козаки вважали Вольності Війська Запорозького низового "парафією" Межигірського монастиря). У літописі подано важливіші істор. і політ. події 1-ї пол. 17 ст. всієї України, особливо зазначено протипольс. козац. війни, що їх очолювали гетьмани М.Жмайло, В.Томиленко, П.Бут, Я.Острянин, полковник П.Скидан. З поразкою останніх, пише автор, пов'язано заснування Чугуївської слободи, а також призначення 1638 в козац. полки польс. полковників (див. Ординація Війська Запорозького 1638). У творі згадуються видатні укр. культ. й церк. діячі Йов (Борецький), Петро (Могила), Сильвестр (Косов), Інокентій (Ґізель), а також імена польс. королів, полководців, моск. царів, воєвод, патріархів.

Докладно оповідається про переможний хід національно-визвольної війни під орудою Б.Хмельницького (див. також Національна революція 1648–1676), зазначено смерть гетьмана. Автор пише про політику наступників Б.Хмельницького, починаючи від Ю.Хмельницького і кінчаючи І.Мазепою, союз П.Дорошенка з турец. султаном Мегмедом IV, українсько-рос. відносини політ. змісту. З істор. подій 2-ї пол. 17 ст. виділяє спустошення Києва військом кн. Я.Радзивілла та поразку військ Б.Шереметьєва під м-ком Чуднів (див. також Чуднівський договір 1660), похід польс. короля Яна II Казимира Ваза, зупиняється на розриві відносин лівобереж. гетьмана І.Брюховецького з Москвою, зазначає невдалий похід І.Самойловича і кн. В.Голіцина в Крим (див. Кримські походи 1687 і 1689), похід І.Мазепи і Б.Шереметьєва до фортеці Казікермен (нині м. Берислав) та участь козац. полків під орудою Я.Лизогуба в здобутті Азова (див. також Азовсько-Дніпровські походи 1695–1696).

В літописі йдеться про окремі татарсько-турец. наскоки на Україну і спустошення Полтавщини, Переяславщини, Чигирина, Кам'янця (нині м. Кам'янець-Подільський), події, що сталися в Москві в останній чверті 17 ст. В деяких оповіданнях описано стихійні лиха: пожежу в Київ. замку, посушливі роки, великі морози, нашестя сарани, чума, землетруси, сонячне затемнення тощо. М.к.л. – одне із джерел великих літописних праць 18 ст., цінна хроніка з історії України 17 ст.

Дж.: Межигорская летопись. В кн.: Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси..., К., 1888.