Бібліографічне посилання: Бойко О.Д. МІХНОВСЬКИЙ Микола Іванович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mikhnovsky_M_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІХНОВСЬКИЙ Микола Іванович (31(19).03.1873–03.05.1924) – громад. і політ. діяч, основоположник й один з ідеологів укр. націоналізму. Н. в с. Турівка (нині село Згурівського р-ну Київ. обл.) в сім'ї сільс. священика. Під час навчання на юрид. ф-ті Київ. ун-ту (1890–95) приєднався до Молодої громади (див. Громади). 1891–93 входив до таємної студентської політ. орг-ції "Братство тарасівців" (див. Братерство тарасівців), автор її програми "Кредо молодого українця". Займався адвокатською практикою спочатку в Києві, від 1899 – у Харкові, брав активну участь в укр. громадсько-політ. житті. На пропозицію кер-ва Революційної української партії написав брошуру "Самостійна Україна", в якій вперше висунув ідею політичної самостійності України.

Наприкінці 1901 – на поч. 1902 створив Українську народну партію (УНП), що проголосила своєю гол. метою боротьбу за незалежність України. У програмних виданнях партії "Робітнича справа у програмі УНП", "Справа української інтелігенції у програмі УНП", "Десять заповідей УНП" (1903) розробив осн. засади та принципи укр. націоналізму. Керував таємним напіввійськ. т-вом "Оборона України" (1903–08), яке здійснило кілька демонстративних терористичних акцій, спрямованих проти антиукр. політики царизму в Україні. Засн. часописів "Самостійна Україна" (1905), "Хлібороб" (1905), "Запоріжжя" (1906), "Слобожанщина" (1906), "Сніп" (1912–13).

Під час Першої світової війни – поручик, служив у Київ. військ. суді. Разом з однодумцями розробив програму творення укр. війська, яку з початком Української революції 1917–1921 активно втілював у життя. Засн. і керівник утвореного 16 березня 1917 Українського військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, член Укр. ген. військ. к-ту (УГВК; див. Генеральний військовий комітет), один з організаторів 1-го Укр. полку ім. Б.Хмельницького (див. Богданівський полк). Виступав від УГВК на Всеукраїнському національному конгресі 1917, обраний членом Української Центральної Ради. Діяльність М., спрямована на утворення укр. армії, не була підтримана соціаліст. більшістю кер-ва УЦР, після Першого Українського військового з'їзду 1917 (18–21 (5–10) травня) вийшов зі складу УГВК. За деякими відомостями, був причетний до виступу 2-го Укр. полку ім. П.Полуботка (див. Полуботківців виступ 1917), після якого на вимогу лідерів УЦР був відправлений на Румунський фронт.

Восени 1917 оселився на Полтавщині, обраний Лубенським мировим суддею, приєднався до Української демократичної хліборобської партії (УДХП), сприяв поширенню її впливу. За Української Держави перебував в опозиції до влади, був одним з лідерів УДХП. Після початку протигетьманського повстання 1918 виступав за примирення сторін (гетьмана П.Скоропадського та Директорії Української Народної Республіки) та утворення коаліційного кабінету при збереженні гетьманату. Разом із хліборобами-демократами розробляв план усунення Директорії УНР від влади шляхом встановлення військ. диктатури. Пізніше мав контакти з отаманом Н.Григор'євим, є відомості, що М. належить авторство відозв, з якими отаман Н.Григор'єв звертався до укр. селянства. 1920 перебував у Новоросійську (нині місто Краснодарського краю, РФ), марно намагався емігрувати. Жив на Кубані, учителював, працював у кооперації. 1924 повернувся до Києва, був там заарештований Державним політичним управлінням УСРР, після кількох днів допитів опинився на волі. Наступного дня після звільнення скінчив життя самогубством, проте обставини смерті не з'ясовані.