Бібліографічне посилання: Барабан Л.І. МІЛЮТЕНКО Дмитро Омелянович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Milyutenko_D_O (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІЛЮТЕНКО Дмитро Омелянович (22(09).02.1899–25.01.1966) – драм. актор театру і кіно, педагог. Нар. арт. Узбекистану (1945), нар. арт. України (1946), нар. арт. СРСР. Н в м. Слов'янськ. 1916 закінчив Слов'янську чол. г-зію, на сцені – з 1919: перша роль М. була зіграна в документальній драмі О.Суходольського "Хмара" (Андрій). 1920–23 – актор 1-ї Укр. театральної трупи при Слов'янській Наросвіті та худож. керівник драм. студії при Содовому з-ді. 1923–27 – актор Укр. драм. театру ім. І.Франка (1923–26 діяв у Харкові, 1926 переведений до Києва; нині Національний академічний драматичний театр імені І.Франка), закінчив тут учбову дворічну акторську студію, 1927–34 – у складі провідного театру "Березіль" у Харкові під мистецькою орудою Л.Курбаса. 1930–34 – викл. Харків. музично-драм. технікуму. 1934–36 – артист Харків. укр. драм. театру ім. Т.Шевченка, 1936–66 – провідний актор Укр. драм. театру ім. І.Франка в Києві (з 1940 – Укр. академічний драм. театр ім. І.Франка). Зіграв понад 200 ролей, багато з них відзначені преміями, театральними нагородами. 1943–45 – худож. керівник фронтової театральної бригади, яка обслуговувала Третій Український фронт. Театральна фронтова бригада, очолювана М., разом з військ. підрозділами побувала в Болгарії, Румунії, Угорщині, Німеччині, показуючи солдатам і офіцерам виставу "Наталка Полтавка" за п'єсою І.Котляревського, "Бувальщина" за одноактівкою А.Велисовського. Кошти були передані у фонд оборони, а М. удостоєний високої військ. нагороди. 1946–66 викладав у Київському театральному ін-ті ім. І.Карпенка-Карого.

У своїй творчій повсякденній практиці М. завжди віддавав перевагу істор. характерам, справжнім борцям за нар. справу. Найкращими залишилися в золотому фонді укр. театрального мист-ва такі його ролі, як пан Жезницький ("Сава Чалий" І.Карпенка-Карого), Інквізитор ("Дон Карлос" Ф.Шіллера), князь Шуйський ("Борис Годунов" О.Пушкіна), Пантелеймон Куліш ("Поетова доля" С.Голованівського), Кость Назарович ("Професор Буйко" Я.Баша), адмірал Макаров ("Порт Артур" І.Попова, О.Степанова), Зарембський ("Маклена Граса" М.Куліша) та ін. Образ Тараса Шевченка у драмі І.Кочерги "Пророк" (1960, реж. Г.Юра) викликав дискусії в театрознавців та істориків к-ри. У цій дорогій для себе – про що свідчить архів М. – роботі актор створив образ інтелігента, мудрої геніальної людини, досяг максимальної індивідуалізації гол. героя, яка й досі лишається неперевершеною. І автор, і актор відкинули стандартне уявлення про Т.Шевченка, і М. відтворив не оракула, що вирікає, а живий людський характер з притаманними йому думами і почуттями. Великим здобутком актора була і роль Блазня з істор. трагедії "Король Лір" В.Шекспіра, поставленої реж. В.Оглобліним 1959 в Укр. академічному драм. театрі ім. І.Франка. М. вперше показав, що Блазень – це справжній учитель Ліра на тернистому шляху пізнання життя, людина, в якій втілено мудрість народу, його совість.

Серед ролей, зіграних М. і показаних за межами Украї- ни, – Гуль ("Інспектор прийшов" Д.-Б.Прістлі), Мальволіо ("Дванадцята ніч" В.Шекспіра), Микола Задорожний ("Украдене щастя" І.Франка), Вартовий ("Яблуневий полон" І.Дніпровського), Мерінг ("Поїзд можна зупинити" Юена Маккола), Кушер ("Містечко Ладеню" Л.Первомайського), Гаєв ("Вишневий сад" А.Чехова), Ленгдон ("Глибоке коріння" Д.Гоу і А.Д'Юссо). Про них писалося в періодиці країн Пд.-Сх. Європи, Франції, Португалії, США, Монголії, Ізраїля, Росії, Канади.

Осн. історико-біографічні ролі М. в кінофільмах та екранізаціях – Володимир Винниченко ("Щорс" О.Довженка), гетьман Потоцький ("Богдан Хмельницький" І.Савченка за О.Корнійчуком), кріпак Іван ("Сон" В.Денисенка за Д.Павличком), пан Пшеремський ("Олекса Довбуш" за Л.Первомайським), у радіопостановках – Воєвода Київський ("Свіччине весілля" І.Кочерги), Тарас Шевченко ("Петербурзька осінь" О.Ільченка), капітан Беллінсгаузен ("Антарктида" О.Довженка), Старкуедер ("Кража" Дж.Лондона), лікар Кость Назарович ("Професор Буйко" Я.Баша), Тарас Шевченко ("Пророк" І.Кочерги) та ін.

У творчій біографії митця були й гіркі та печальні сторінки. Ідеологи від к-ри нерідко забороняли вистави чи фільми, де провідні ролі належали М. Так сталося з виставою "Маклена Граса" М.Куліша в Харкові, була заборонена репетиція драми "Підеш – не вернешся" І.Кочерги в Києві. Фільми "Немає невідомих солдатів" та "Криниця для спраглих", де М. зіграв центр. образ діда Левка, створені на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О.Довженка (нині Національна кіностудія художніх фільмів імені О.Довженка), протягом тривалого часу не демонструвалися.

М. був удостоєний багатьох держ. вітчизн. і зарубіжних нагород, зокрема в Польщі (1952).

П. у м. Ташкент (нині столиця Узбекистану), похований у Києві.І.Драч присвятив пам'яті М. мікропоему "Сизий птах із гніздов'я Курбаса" (1986), яка увійшла до збірки "Соняшник" (1987).