Бібліографічне посилання: Лупандін О.І. МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ministerstvo_zakordonnykh_sprav (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Мін-во закордонних справ під назвою "Секретаріат справ міжнаціональних" (згодом – справ міжнародних) було засноване влітку 1917, наприкінці 1917 було перейменоване в Нар. мін-во справ закордонних. Його очолювали О.Шульгін (О.Шульгин), а від 1918 – М.Любинський. У цей період укр. уряд не мав чітко визначеної зовнішньополіт. програми. Молода укр. дипломатія робила перші кроки на шляху до утвердження укр. державності. Спочатку це були контакти з представниками д-в Антанти, а потім участь у Брестських мирних переговорах з д-вами Четверного союзу, підсумком яких стало міжнар. визнання Української Народної Республіки (див. також Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918).

За часів Української Держави перед гетьман. урядом (див. також Гетьманський переворот 1918) постали завдання подальшого ствердження незалежної України на міжнар. арені, встановлення ширших політ. контактів не тільки з д-вами Четверного союзу, з якими Україна була зв'язана Брестським мирним договором, а й з нейтральними д-вами, РСФРР, новоутвореними д-вами на території колиш. Російської імперії, країнами Антанти.

Така широкомасштабна зовнішньополіт. програма вимагала налагодженої роботи зовнішньополіт. відомства. Замість одного департаменту МЗС Укр. Д-ви було поділене на два: заг. департамент і департамент чужоземних зносин. Крім того, створено канцелярію мін-ва. Спочатку мін-во очолював тимчасово М.Василенко (до остаточного сформування уряду), від 20 травня по 14 листопада – Д.Дорошенко, від 14 листопада – Г.Афанасьєв. Товаришами (заст.) міністра були О.Палтов (від 3 травня до листопада), А.Галіп (з початку листопада). Дир. заг. департаменту було призначено К.Лоського, віце-директором – В.Оренчука, дир. департаменту чужоземних зносин – А.Яковлева, віце-директором – М.Левицького, дир. канцелярії – І.Мірного. Крім того, було затверджено дві категорії старших чинів мін-ва (крім щойно означених): 5 членів ради мін-ва (О.Ейхельман, О.Шульгін, М.Славинський, І.Красковський, О.Карпінський) і радників при міністрові (А.Галіп, Є.Лукасевич, М.Ткаченко). Було укомплектовано штати посольств і призначено послів: В.Липинського (Австро-Угорщина), Ф.Штейнгеля (Німеччина), О.Шульгіна (Болгарія), М.Суковкіна (Туреччина); надіслано дипломатичні місії до Фінляндії (К.Лоський), Швейцарії (Є.Лукасевич), Польщі (О.Карпінський), до Сканд. д-в (Б.Баженов), Румунії (В.Дашкевич-Горбацький), Всевеликого Війська Донського (ген. К.Середин), Франції (М.Могилянський), США та Великої Британії (І.Коростовець).

Доба Директорії УНР відзначалася швидкими змінами урядових кабінетів. Міністром закордонних справ першого складу уряду було призначено В.Чехівського. За часи його кер-ва зовнішньополіт. відомством уряд УНР намагався мирними засобами врегулювати відносини з РСФРР, війська якої вели бойові операції на території України (див. Війна РСФРР і УНР 1918–1919). До Москви була вислана надзвичайна дипломатична місія на чолі з С.Мазуренком. У ході переговорів (17 січня – 4 лютого 1919) були вироблені умови мирного договору. Але укр. уряд не проявив наполегливості в досягненні мети і ця мирна конференція залишилася нереалізованим проектом.

Важливим напрямом зовнішньополіт. стратегії УНР в цей період було встановлення відносин із зх. д-вами, від яких вона сподівалася отримати військ. і фінансову допомогу в боротьбі з більшовиками. На початку січня 1919 Директорія УНР надіслала своїх представників до Великої Британії, Франції, США, Італії, Греції та ін. країн, а також на Паризьку мирну конференцію 1919–1920.

Від 13 лютого до початку березня 1919 обов'язки міністра закордонних справ виконував К.Мацієвич. Найбільш вагомими підсумками короткострокової зовнішньополіт. діяльності уряду були: офіц. оголошення війни РСФРР, укладення угоди з франц. командуванням про надання Україні воєнної допомоги, а наприкінці лютого 1919 – військ. угоди, за якою Директорія УНР зобов'язалася брати участь у боротьбі проти рад. влади разом із Францією і білогвард. військами (див. Білий рух).

У квітні–серпні 1919 МЗС УНР очолював В.Темницький. Внутр. ситуація, що склалася на той час в Україні, явище "отаманщини", яка характеризувалася нездатністю до організації, повною безпринципністю, безконтрольністю і безвідповідальністю випадкових людей, безперечно, істотно впливали на діяльність уряду. Ці осн. риси в усій повноті було перенесено в зовнішньополіт. сферу. Укр. дипломатичні місії складалися подеколи з людей, які не мали нічого спільного з дипломатією, що лише дискредитувало ідею укр. державності і УНР в очах зх. політиків.

Від серпня 1919 посаду міністра закордонних справ УНР займав А.Лівицький, який у жовтні 1919 був призначений головою дипломатичної місії УНР в Польщі. Після тривалих переговорів з польс. стороною 21 квітня наступного року було укладено Варшавський договір 1920.

Від кінця 1920 зовнішньополіт. діяльність укр. уряду, як і інші, продовжувалася за межами України (на еміграції). З того часу дипломатична діяльність УНР зводилася фактично до роботи укр. дипломатичних і консульських представництв, установ укр. Червоного Хреста, участі в різних міжнар. орг-ціях тощо.