Бібліографічне посилання: Головченко В.І. МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УРСР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ministerstvo_zakordonnykh_sprav_URSR (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УРСР (до березня 1946 – Народний комісаріат закордонних справ УРСР; НКЗС УРСР) – центр. зовнішньополіт. відомство Української Радянської Соціалістичної Республіки, створене 5 лютого 1944 постановою політбюро ЦК КП(б)У згідно з ухваленим 10-ю сесією ВР СРСР 1 лютого того ж року законом "Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин і про перетворення у зв'язку з цим народного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-республіканський народний комісаріат". Цим законом усі союзні республіки отримали право створювати власні наркомати закордонних справ для укладення угод та встановлення дипломатичних і консульських відносин з іноз. країнами. Пояснюючи назрілу потребу прийняття такого екстраординарного рішення (адже йшлося про децентралізацію одного з ключових союзних відомств у розпал Другої світової війни), 1-й заст. голови РНК СРСР, нарком закордонних справ СРСР В.Молотов у доповіді на сесії зазначив, що прийняття таких конституційних поправок зумовлене "політичним, економічним та культурним зростанням союзних республік", їхньою "зрослою потребою у встановленні безпосередніх стосунків з іноземними державами" й має на меті "розширення міжнародних зв'язків та зміцнення співробітництва Союзу РСР з іноземними державами". З боку Й.Сталіна це було, звичайно, пропагандистською акцією, що мала на меті посилити вплив СРСР на міжнар. арені (у т. ч. отримати додаткові голоси в Організації Об'єднаних Націй) й створити оманливе враження про справжній суверенітет рад. республік для легітимізації анексій 1939–40; водночас Україна, хоча й формально, стала чинним суб'єктом міжнародного права (див. також Конституційні зміни в СРСР 1944).

Першим главою НКЗС УРСР було призначено О.Корнійчука. Зайва активність О.Корнійчука в плануванні розбудови зовнішньополіт. відомства, зокрема, щодо встановлення безпосередніх дипломатичних контактів УРСР з іноз. державами, призвела до його звільнення й призначення Д.Мануїльського. У розробленому ним проекті "Положення про НКЗС союзних республік", на відміну від аналогічного документа попередника, не наголошувалося на необхідності налагодження прямих дипломатичних відносин республік СРСР з іноз. д-вами. З власної ініціативи респ. уряди могли лише ставити перед НКЗС СРСР питання про врегулювання в бажаному для республік дусі взаємин із сусідніми країнами (кордони, відшкодування втрат, дипломатичні представництва тощо). На час політ. або торг. переговорів Кремля з іноз. урядовими делегаціями відповідні зацікавлені республіканські НКЗС мали лише "залучатися", їхні працівники могли також включатися до складу загальносоюзних дипломатичних місій, передусім у тих країнах, де проживали компактні групи емігрантів з відповідних республік.

Після входження УРСР в ООН подальша розбудова МЗС республіки була знята з порядку денного, протягом наступних сорока років кількісний склад МЗС майже не збільшився (1985 в ньому працювало 87 осіб). Лише під час перебудови штат МЗС УРСР зріс до 136 осіб і мав 4 невеликі дипломатичні місії: постійні представництва при ООН (Нью-Йорк, США), ЮНЕСКО (Париж, Франція), при відділенні ООН у Женеві (Швейцарія) та при міжнар. орг-ціях у Відні. У кожному з відділів МЗС УРСР (міжнар. екон. відносин, двосторонніх зв'язків і регіонального співробітництва, договірно-правовий, інформації з прес-центром, культ. зв'язків і гуманітарних проблем, кадрів, протокольний, консульське і фінансово-госп. управління) тоді працювали від 2 до 5 дипломатів, ключову позицію посідав т. зв. ген. секретаріат на чолі з ген. радником – підрозділ, до функцій якого належали здебільшого контроль за виконанням документів, їхня реєстрація й пересилка.

Участь у роботі керівних органів і спеціалізованих установ ООН та ін. міжнар. орг-ціях давала змогу вітчизн. дипломатії інформувати світ. спільноту про життя УРСР, долучатися до обговорення глобальних і регіональних міжнар. проблем, а часом вносити власні альтернативні пропозиції (у дозволених межах, звичайно, зокрема, під час непостійного членства УРСР у Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй 1948–49 і 1984–85 та при обговоренні низки питань щодо країн, які розвиваються, у 1970-х рр.). Протягом існування МЗС (НКЗС) УРСР його очолювали: О.Корнійчук (5 лютого – 12 липня 1944); Д.Мануїльський (12 липня 1944 – 10 червня 1952); А.Барановський (10 червня 1952 – 17 червня 1953); Л.Паламарчук (17 червня 1953 – 13 серпня 1965); Д.Білоколос (16 березня 1966 – 11 червня 1970); Г.Шевель (10 серпня 1970 – 18 листопада 1980); В.Мартиненко (18 листопада 1980 – 28 грудня 1984); В.Кравець (29 грудня 1984 – 27 липня 1990); А.Зленко (27 липня 1990 – 24 серпня 1991; з 24 серпня 1991 – міністр закордонних справ України).