Бібліографічне посилання: Голобуцький П.В. МІШЛЕ (Michelet) Жюль [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mishle_Zh (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІШЛЕ (Michelet) Жюль (21.08. 1792–09.02.1874) – франц. історик. Н. в м. Париж у сім'ї ремісника-друкаря. Після отримання освіти 1827 став викладачем Вищої нормальної школи (Ecole Normale Supérieure). З початком Липневої революції 1830 збігся і початок активної наук. і пед. праці М. 1830 Ф.-П.Гізо призначив М. головою істор. секції при Нац. архіві. Працюючи тут над вивченням істор. джерел і проводячи велику орг. архівну діяльність, він продовжував викладати у Вищій нормальній школі. Одним з перших його творів був філос. начерк "Вступ до всесвітньої історії" (1830), в якому він подав своє розуміння сенсу історії, багато в чому спираючись на геґелівську філософію історії, проте на відміну від нім. філософа (див. Г.-В.Геґель) його думка позбавлена метафізичності. Для М. вінцем істор. поступу є Франція, а процес визволення Світ. духа, що знаходить своє усвідомлення в людському розумі, стає реальним прогресивним тріумфом свободи людини. Гол. ідея М. в тому, що історія людства є драмою боротьби між свободою і необхідністю. "Історія є ніщо інше, – писав він, – як розповідь про цю нескінченну війну". З 1831 М. почав працювати над "Історією Франції", яка стала осн. справою всього його життя і розрослася до 24 т. У пошуках матеріалу для неї М. об'їздив не лише багато міст Франції, але побував у Великій Британії, Німеччині, Швейцарії, Пн. Італії та ін. 1834–35 він заступив Ф.-П.Гізо як лектора Сорбонни, але з наступом політ. реакції його лекції тут були заборонені. 1838 М. отримує місце професора і кафедру в Колеж де Франс, який славився своєю незалежністю і високим рівнем навчання. У Колеж де Франс зібрався видатний колектив викладачів, серед яких виділялися близький друг і однодумець М., політ. діяч, літератор і історик Е.Кіне (1803–75) та великий польс. поет А.Міцкевич, що займав тут кафедру слов'ян. літератур. Разом з М. вони створили яскравий тріумвірат, який пропагував братерство народів і класів. 1847 вийшов 1-й т. "Історії Французької революції". Ця книга – справжня "епічна поема", як і "Історія Франції", над якою М. продовжував працювати. Осн. героєм Великої революції є народ. Усе позитивне походило від нього, а весь негатив – від інтелігентів-честолюбців. Історія Французької революції кінця 18 століття, підкреслює М., – це респ. історія, історія, яка знає лише одного героя, що розтрощив старі ідоли, – франц. народ. За рік до виходу першої книги про революцію М. видав працю "Народ" (1846). Під поняттям "народ" М. розумів передусім селян, тоді – більшу частину населення Франції – дрібних земельних власників, із середовища яких він і сам вийшов і завжди пишався своїм походженням.

Революція 1848 воскресила в М. надії на створення справедливого сусп-ва, проте вже після придушення нар. повстання в червні цього ж року, що наглядно показало М. неможливість на даному етапі об'єднання народу з вищими класами, ці надії не виправдалися. У душевній розгубленості він записав у своєму щоденнику одну лише фразу: "Коли б цього дня не було!" Вірність М. Другій республіці призвела до заборони курсу його лекцій у Колеж де Франс (1851), а за відмову присягнути франц. імп. Наполеону III він був звільнений з Нац. архіву. Залишившись поза держ. службою, М. 1853 завершив "Історію Французької революції" і повернувся до тимчасово перерваної роботи над "Історією Франції", доводячи її до 1789.

Падіння Другої республіки, режим імп. Наполеона III і, нарешті, франко-прусська війна 1870–71 підірвали здоров'я М. Капітуляція Парижа викликала в нього перший припадок апоплексії. Ледь видужавши, він взявся за написання нової великої праці: "Історія XIX століття", за 3 роки встиг видати три з половиною томи, довівши свій виклад до 1815. Реакції 1873, коли у зв'язку з обранням президентом маршала Мак-Магона почалася відкрита підготовка до реставрації монархії, серце старого республіканця не витримало. 9 лютого наступного року він помер.

Франц. історик, літератор і філософ І.-А.Тен (1828–93) вважав М. одним із найбільших поетів Франції, а його істор. праці – "ліричною епопеєю Франції", сучасний франц. історик К.Амальрі стверджує, що він спромігся дати Франції її обличчя, Нації – живе тіло, Народові – його голос. М. рішуче змінив функцію історії: замість сухого переліку подвигів і злочинів королів та знаті він веде епічну розповідь про народження і розвиток франц. нації, малює її велике майбуття. У його творах Франція, народ – це не якась абстракція, а завжди жива і стражденна істота, яку треба сприймати радше серцем і уявою, аніж розумом. Як історик зі своєю властивістю брати у взаємодії різносторонні факти істор. життя він випереджає праці Анналів школи, зокрема історію умонастроїв Л.Февра. До цієї думки К.Амальрі приєднується й сучасний рос. історик-медієвіст А.Гуревич. Батьківщина і сім'я (родина) завжди стояли в центрі істор. світогляду М., родина для нього була фундаментом д-ви, любов до родини пов'язувалася з любов'ю до Батьківщини, а остання – з любов'ю до всього людства.

П. у м. Ієр (Франція).