Бібліографічне посилання: Стемпєнь С.С. МІЦКЕВИЧ Адам [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mitskevych_Adam (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІЦКЕВИЧ Адам (24.12.1798 – 26.11.1855) – польс. поет, драматург, публіцист, один із творців політ. думки 1-ї пол. 19 ст., організатор і учасник політ. та військ. починань в еміграції, знавець історії та історії літератури Польщі та слов'янства. Н. в с. Заосся поблизу м. Новогрудок (нині Заосся – село Гродненської обл., Білорусь). Навч. у Віленському ун-ті (нині Вільнюський університет; 1815–19). Належав до співзасновників і керівників таємних гуртків академічної молоді: "Товариства філоматів" і "Зібрання філаретів" (1817–23). 1819–23 – вчитель повітової школи в Ковно (нині м. Каунас, Литва). У зв'язку із слідством у справі таємних т-в молоді в Литві був заарештований і ув'язнений у Вільно (нині м. Вільнюс) (1823–24), а згодом – засуджений і висланий у Росію. Там перебував до 1829 (переважно в Санкт-Петербурзі, Москві), відвідав Київ, Єлизаветград (нині м. Кіровоград), Харків, Одесу, подорожував по Криму (свої враження відобразив у поетичній збірці "Sonety krymskie" ("Кримські сонети")). Налагодив контакти з декабристами (див. Декабристів рух), увійшов у середовище рос. інтелектуальної еліти, зокрема товаришував з О.Пушкіним. 1829–30 подорожував Центр. і Пд. Європою (Німеччина (де зустрівся з Й.-В.Гете), Італія, Швейцарія). У зв'язку із вибухом польського повстання 1830–1831 намагався (1831) дістатися до Королівства Польського. Виїхав на три місяці до Дрездена (Німеччина; 1832). Від 1832 перебував у Парижі (Франція) як редактор та осн. публіцист "Pielgrzyma Polskiego" ("Польський пілігрим") (1833), а також викладач слов'ян. літератур у Колеж де Франс (1840–44). 1839–40 викладав в Академії в Лозанні (Швейцарія), а в наступному році став професором слов'ян. літератур у Паризькому ун-ті. Значну увагу приділяв укр. к-рі й історії, захоплено висловлювався про мелодійність укр. мови. 1841–46 був зв'язаний з релігійно-містичною сектою А.Товінського, під його впливом проголосив ідею месіянізму ("Польща вмерла, щоби воскресла нова держава вільних та рівних слов'янських народів: поляків, українців, білорусів, а також литовців"). Підтримав італ. національно-визвол. рух, організовував польс. легіон для боротьби з Австрією (1848–49; див. Легіони польські). 1849 редагував у Парижі газ. "Трибуна народів" ("Tribune des Peuples"), яка виходила франц. мовою і була друкованим органом міжнар. демократ. сил. Від 1852 – бібліотекар у паризькій Б-ці Арсеналу. Під час Кримської війни 1853–1856 відбув 1855 до Туреччини, щоб допомогти в організації польс. легіону для боротьби з Російською імперією.

П. у м. Стамбул, похований у Парижі. 1890 перепохований у Кракові, на Вавелі, в кафедральному соборі, серед польс. королів та нац. героїв.

М. став найважливішим (поряд з Ю.Словацьким та З.Красицьким) представником романтизму в польс. літературі, найповніше виразив ідеї покоління романтиків, романтичний світогляд. (див. "Поезія", т. 1. Вільно, 1822). Його поетичні твори "Ода до молодости", 2-га і 4-та частини "Дзядів" були виразом новаторських тенденцій, покликання на елементи нар. фольклору та патріотизму. Драматична поема "Дзяди" ("Dziady") є найважливішою в усій творчості М. Це мав бути чотиричастинний твір, розпочатий бл. 1820. Друком з'явилися ч. 2, 4 (1823) й ч. 3 (з додатком "Уривок", 1832). Ч. 1 взагалі не була написана. Поява кожної частини була великою подією не лише для польс. літ. світу. Автор твору поривав із класичною засадою триєдності. Відсутня в ньому єдність місця – дія відбувається у Вільно, Варшаві, в'язничних камерах, аристократичних салонах, сільс. будинку під Львовом, зрештою на засланні в глибині Росії. М. не зберігає єдності часу – дія відбувається упродовж 1823–31 або взагалі в невизначеному часі. Відсутня й єдність дії, оскільки драма порушує різні справи, не раз лише побіжно пов'язані поміж собою. Присутня в творі мартирологія народу, бунт проти Бога, якого один з героїв оскаржує в байдужості до доль уярмлених народів, змальовані численні вади тогочасного сусп-ва, охарактеризовані д-ви, що поділили Польщу, подане поетове бачення майбутнього. У 3-й ч. "Дзядів" М. емоційно закидає тогочасним елітам опортунізм і прислужництво рос. загарбникові.

Важливе місце у творчості М. після польс. повстання 1830–31 посідають такі твори: "До ма- тері-польки", "Редут Ордона", "Смерть полковника" та ін. Вони узагальнювали патріотичні настрої не лише поляків, а й поневолених царатом литовців, білорусів та українців. Його епопея "Пан Тадеуш" (1834) справила великий вплив на нац. свідомість усіх поколінь і до сьогодні має таке значення для поляків, як шевченківський "Кобзар" для українців. М. як автор "Конрада Валленрода" (1828), "Дзядів" (1823, 1832), "Книг польського народу і пілігримства польського" (1832) закликав до самовідданості в боротьбі за свободу Вітчизни, критикував байдужість сусп-ва і західноєвроп. урядів щодо польс. справи, проголошував месіаністичні гасла. М. вважається найбільшим польс. поетом, чия творчість справила значний вплив на ін. слов'ян. літератури, зокрема українську. М. цікавився укр. мовою, фольклором, історією. Під впливом його "Книг польського народу і пілігримства польського" був написаний програмний документ Кирило-Мефодіївського товариства "Книга буття українського народу". Поезією М. цікавилися укр. романтики. П.Гулак-Артемовський не лише перекладав твори М., а й створив цінну травестію "Пана Твардовського". Автором численних перекладів творів М. укр. і рос. мовами був Л.Боровиковський, зокрема фрагментів "Конрада Валленрода" й "Кримських сонетів". Поезія М. слугувала джерелом натхнення для деяких творів Т.Шевченка, зокрема поеми "Великий льох", мотиви якої значною мірою перегукуються з "Дзядами". Серед інших укр. перекладачів М. слід згадати П.Куліша, М.Старицького, Лесю Українку, М.Бажана, А.Малишка, М.Лукаша, a особливо І.Франка i М.Рильського, якому належить найкращий іноземний переклад "Пана Тадеуша". На тексти М. писали музику М.Лисенко, Б.Лятошинський, Г.Майборода. М. присвячені повісті В.Чередниченко ("Під одним плащем"); Ю.Калугіна ("Он между нами жил…"), цикл поезій М.Бажана "Міцкевич в Одесі: 1825". 30 жовтня 1904 у Львові відкрито один із найкращих пам'ятників А.Міцкевичу (знаходиться дотепер), автором якого був польс. скульптор А.Попєль, при співпраці укр. митця М.Паращука (1878–1963).

Своїм поетом, який писав польською, вважають М. й литовці, покликуючись, зокрема, на те, що він був патріотом литов. землі (найпопулярніша його поема "Пан Тадеуш" розпочинається словами: "Литво, Вітчизно моя!", а поеми "Ґражина" та "Конрад Валленрод" присвячені історії боротьби литовців із хрестоносцями).