Бібліографічне посилання: Білий Б.М. МОГИЛЬНИЦЬКИЙ Іван [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mohylnytskyj_I (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОГИЛЬНИЦЬКИЙ Іван (Іоанн; 19.08.1778–24.06.1831) – галицький культ., освіт. і церк. діяч, греко-катол. священик, учений – мовознавець і богослов, крилошанин перемишльської капітули (1817). Один із провісників укр. нац. відродження в Галичині. Н. в с. Улюч Добромильського округу (пов. Сяник, нині Польща) в родині греко-катол. парафіяльного священика Василя Могильницького й Пелагії (уродженої Бачинської). Після закінчення місц. парафіяльної школи продовжував навчання в г-зії в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща). 1795–1800 навч. в Греко-католицькій духовній семінарії у Львові. 5 жовтня 1800 одружився з Анною Марцінкевич із Болянович Мостиського округу (шлюб був бездітним). 18 грудня 1800 висвячений на диякона, 21 грудня 1800 – на священика (сан прийняв з рук перемишльського греко-катол. єпископа Антонія Ангеловича). Душпастирську працю розпочав 28 березня 1801 адміністратором парафії в Дроздовичах (нині село Старосамбірського р-ну Львів. обл.) Нижанковицького деканату. 21 лютого 1807 призначений нижанковицьким деканом. 13 травня 1817 іменований крилошанином та митратом греко-катол. капітули й першим радником консисторії. Зразкову душпастирську працю сполучав з освіт. діяльністю. Заохочував до навчання сільс. дітей, закладав нар. школи у своєму деканаті, фінансово підтримував учнів з незаможних родин.

М. найбільше відзначився на катехізисній й освіт. ниві. 1815 видав коштом угор. Королів. ун-ту в Буді (нині в складі м. Будапешт, Угорщина) катехізис під назвою "Наука християнськая по ряду катехизма нормалного", а роком пізніше – призначений для нар. шкіл "Буквар славено-руского языка". Тогочасна дискусія щодо шляхів формування укр. літ. мови в Галичині викликала увагу до обох цих видань з боку знаного словенського мовознавця В.Копітара, який вмістив на шпальтах віденського "Wiener allgemeine Literaturzeitung" 5 листопада 1816 рецензію на мову катехізису. П.-Й.Шафарик особисто листувався з М. й захоплено висловлювався про нього як ученого-подвижника. Прибічник опертя розвитку укр. літ. мови на "живій мові люду", М. першим у Галицькій греко-катол. церк. провінції почав виголошувати проповіді нар. мовою. Коли 1821 Галицьке губернаторство спротивилося друкуванню греко-катол. обіжника "руською мовою", написав для цісарського двору розлогий меморіал, в якому доводив, що укр. (рус.) мова не є мішаниною польс. й російської, ані також діалектом якоїсь із них, а є окремою слов'ян. мовою. Аби обґрунтувати свої погляди, написав першу граматику сучасної йому укр. мови в Галичині – "Граматику языка славено-руского" (прибл. 1823), своєрідною передмовою до якої мала бути його окрема наук. праця "Відомість о руском языці". Граматика залишилася в рукопису й уперше опубл. лише 1910. Це була перша наук. праця про мову галицьких українців, що справила значний вплив на погляди щодо української мови пізніших мовознавців. А "Відомість о руском языці" вперше була надрукована 1829 в скороченому вигляді в перекладі польською в наук. журналі Ін-ту Оссолінських – "Czasopisma Naukowego Księgozbioru Publicznego imenia Ossolińskich" – і згодом ще двічі перевидавалася окремою брошурою (1837, 1848) й вийшла також у перекладі рос. мовою (СПб., 1838).

1815 М. був співзасновником першого в Галичині священицького т-ва з лат. назвою "Societatis Presbyterorum Ritus graeco-catholici Galiciensium" ("Галицьке товариство священиків греко-католицького обряду"). Тісно співпрацював із польськими вченими З.Доленгою-Ходаковським і С.-Г.Лінде. Свої надруковані праці переказав б-ці Кременецького ліцею.

Після заснування в Перемишлі 1817 Ін-ту для дияконів і вчителів став його першим директором й викладачем (зокрема логіки). Залишив рукопис підручника логіки, написаного для потреб цього навчального закладу – "Логіческая наставленія".

1817 був обраний послом Галицького крайового сейму. Цісарським дипломом від 30 липня 1818 відзначений австрійс. шляхетським званням із предикатом "Ritter von" і наданням герба "Mogilnicki II".

Помер під час епідемії холери і похований у Перемишлі.

Згідно з заповітом, свій маєток призначив на стипендії для учнів місцевої гімназії – священицьким синам з незаможних родин й сиротам, які призначалися щороку, поклавши початок фундації ім. І.Могильницького.