Бібліографічне посилання: Ясь О.В. МОЛДОВА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Moldova (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОЛДОВА (Молдавія; румун. Moldova) – 1) д-ва на пд. сх. Європи між Карпатами, р. Дністер та Чорним морем; 2) історико-геогр. регіон; 3) істор. область на пн. сх. Румунії з центром у м. Ясси. М. з антич. часів була тереном міграцій різних народів зі Сх. на Зх., ареною взаємодії різноманітних культурно-істор. впливів, що зумовлювалося її геогр. положенням між степами Пн. Причорномор'я, Карпатами та Балканами. У 1 тис. до н. е. на землях М. існували племінні союзи й держави гетів, скіфів, готів, гунів та ін. Протягом 3–11 ст. через землі М. переходили готи, авари, болгари, угорці, печеніги, половці та ін. народи, а також слов'яни (анти, склавіни). Слов'яни, які мешкали поряд з місц. романізованим гето-фракійським населенням на лівому березі Дунаю, були асимільовані, внаслідок чого в 9–10 ст. виникла східнороманська етнічна спільнота – волохи, що є предками румунів і молдован. У 9–10 ст. частина пд. М. належала до Болг. царства. У 10–12 ст. землі пн. М. перебували у складі Київської Русі, а в 12 – на поч. 13 ст. – у межах Галицького князівства й Галицько-Волинського князівства. У пониззі Дунаю осідали втікачі з різних соціальних прошарків та етнічних спільнот – т. зв. берладники та бродники. Від 2-ї пол. 13 і до кінця 14 ст. більша частина території сучасної М. була під владою золотоординських ханів (див. Золота Орда). Бл. 1359 на території М. виникло незалежне Молдавське князівство із столицею в Баї (за часів господаря Петра I Мушата із столицею в Сучаві), яке протягом 2-ї пол. 14 ст. розширило свої межі від Карпат до р. Дністер та Шипинської землі. З кінця 14 і до кінця 15 ст. М. перебувала в залежності від Корони Польської. 1497–1538 – незалежна д-ва. З 1538 – у васальній залежності від Османської імперії, котра відторгла від Молдав. князівства істор. область Буджак з містами Акерман (нині м. Білгород-Дністровський) і Бендери (нині м. Тігіна, Молдова; див. Тягиня) і приєднала його до своїх володінь. У 2-й пол. 16 ст. столицею М. стало м. Ясси. У 2-й пол. 18 – на поч. 19 ст. М. стала об'єктом територіальних претензій Австрії та Росії. Наприкінці 18 ст. Австрія приєднала Буковину. 1812 Російська імперія анексувала Бессарабію, яка 1818 в адм.-тер. відношенні одержала статус області, а з 1873 – губернії. 1828 рос. війська ввійшли на територію придунайських князівств – М. та Волощини, – що залишалися під осман. контролем. За Адріанопольським мирним договором 1829 Рос. імперія дістала права протекторату над ними. 1858 в Парижі (Франція) укладено міжнар. конвенцію про устрій Дунайських князівств, яка передбачала створення спільних органів держ. управління. 1859–61 частина М., не захоплена Рос. імперією, була об'єднана з Волощиною, що поклало початок Румунії як держави. 15 (2) грудня 1917 бессарабський парламент Сфатул Церій проголосив Бессарабію Молдов. Нар. Республікою. З 1918 Бессарабія – у складі Румунії. Весною 1919 на лівобережжі Дністра була проголошена Бессарабська Соціалістична Республіка з тимчасовим робітничо-сел. урядом на чолі з І.Криворуковим, яка спиралася на підтримку військ РСЧА (див. Радянська армія). Але наступ Збройних сил Півдня Росії на Москву перешкодив конституюванню Бессарабської Соціаліст. Республіки. Молдов. землі на території лівобережного Дністра увійшли до складу УСРР. 1924 у складі УСРР була створена Автономна Молдав. СРР (з 1937 – Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка) з центром у м. Балта, а з 1929 – у м. Тирасполь (нині місто в Молдові). У червні 1940 Бессарабія була приєднана до СРСР. Сх. частина (8 районів) Молдав. АРСР та Акерманський повіт, більша частина Ізмаїльського і Хотинського повітів Бессарабії, де переважало укр. населення, були передані до складу УРСР, в якій були утворені Чернівецька область та Ізмаїльська область. На основі зх. частини Молдав. АРСР та частини Бессарабії (центр. повіти) в серпні 1940 створено Молдавську РСР. 1941–44 Молдав. РСР окупована військами союзника гітлерівської Німеччини – Румунії, а її сх. частина була включена до складу адм.-тер. утворення Трансністрія з центром у Тирасполі (пізніше – в Одесі), тобто була фактично інкорпорована Бухарестом. 1946–47 М. зазнала масового голоду (див. також Голод 1946–1947 років в УСРР). З поширенням відцентрових процесів за часів перебудови М.Горбачова відбувається суверенізація М. У червні 1990 ВР Молдав. РСР ухвалює Декларацію про суверенітет республіки, а у вересні 1990 встановлює посаду президента. З травня 1991 прийнята нова назва – Республіка Молдова (Republica Moldova). 27 серпня 1991 М. проголошена незалежною д-вою. Тоді ж на Лівобережжі Дністра була створена Придністровська Молдав. Республіка з центром у Тирасполі, яка не визнана міжнар. спільнотою. Збройний конфлікт між центр. владою М. та Придністров'ям, в якому брала участь 14-та гвардійська загальновійськова армія РФ, тривав протягом усього 1992.

За міжнародного посередництва воєнний конфлікт у М. вдалося припинити. Проте сепаратистська Придністровська Молдавська Республіка існує й до нині. 1994 на півдні М., де компактно мешкали гагаузи, було створене автономне територіальне утворення – Гагаузія. Того ж року прийнята й конституція Республіки Молдова. Протягом 1990–2000-х рр. у М. точилася гостра політична боротьба між правоцентристськими та лівими політичними партіями. Водночас розгорнулися громадські рухи як прихильників за об'єднання М. з Румунією, так і їхніх супротивників. 2000 в Республіці Молдова проведена конституційна реформа, за якою президент країни обирається в парламенті. Президентами Республіки Молдова були М.Снегур (1990–96), П.Лучинський (1996–2000), В.Воронін (2001–09).

М., з огляду на її геогр. розташування, протягом багатьох століть була місцем осідку та діяльності багатьох українців. Русини складали значну частку населення Молдав. князівства 14–15 ст. З 14 ст. через М. проходив важливий торг. шлях, який з'єднував західноукр. землі з Візантією та Бл. Сходом (див. Молдовський торговий шлях). 1408 молдов. господар Олександр I Добрий надав спец. привілей львів. купцям. Молдов. загони у складі польсько-литов. війська брали участь у Грюнвальдській битві 1410. Наприкінці 15 – на поч. 16 ст. після Мухи повстання 1490–1492 до М. переселилося чимало селян з Галичини. Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. до М. втікали від реліг. переслідувань правосл. українці, переважно із західноукр. земель.

З серед. 16 ст. укр. козаки не раз. здійснювали походи на турец. залоги на території М. та втручалися у боротьбу за престол молдов. господарів, спираючись на прихильну позицію значної частини шляхти та напівофіційну підтримку урядових кіл. 1574 запороз. козаки брали участь у війні молдов. господаря Івана Вода Лютого з турками та волохами. 1577 за допомогою загону козаків молдов. трон посів отаман І.Підкова. 1593–95 козацькі загони на чолі з С.Наливайком та Г.Лободою здійснювали походи на М. Молдовські походи козаків 1594–1595 відбувалися на тлі складної міжнар. ситуації в Європі та гострої воєнно-політ. боротьби Осман. імперії з країнами Пд.-Сх. та Центр. Європи, насамперед з Австрією. Річ Посполита намагалася безпосередньо не втручатися в цю боротьбу, проте під впливом Рим. престолу (див. Ватикан) не чинила істотних перешкод козац. походам до М. Одночасно мали місце спроби герм. імп. Рудольфа II Габсбурга (посольство Е.Лясоти 1594) та Папи Римського Климента VIII залучити запороз. козацтво до антитурец. коаліції. Зі зміною політ. ситуації 1595–97, зокрема через перешкоди польс. уряду, який прагнув уникнути конфронтації з турками, козац. походи до М. поступово припинилися, хоча дрібні козац. загони продовжували брати участь у боротьбі за молдов. престол на боці різних претендентів.

1621 козац. військо під проводом гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного разом з поляками перемогло турец. армію під Хотином. 1632 запорожці, яких очолював гетьман І.Сулима, захопили Кілію. М. займала важливе місце в зовнішньополіт. планах гетьмана Б.Хмельницького. Козац. війська під проводом Б.Хмельницького і Т.Хмельницького тричі здійснювали походи на М. – союзника Польщі (1650 і двічі 1653). У результаті першого походу син Б.Хмельницького – Тиміш – одружився з дочкою молдов. господаря Василя Лупу – Розандою (див. Д.-Р.Хмельницька). 1653 Т.Хмельницький загинув, обороняючи молдов. Сучаву від контрнаступу польс., трансильванських і волоських військ. Наступник Василя Лупу, молдов. господар Георге Штефан, підтримував дружні взаємини з Б.Хмельницьким. Між М. та укр. землями існували постійні культ. та госп. взаємини. Син молдавського господаря Симеона Могили –Петро Могила – став одним з найвідоміших київ. митрополитів, засновником знаменитого Київ. колегіуму (згодом – академії; див. Києво-Могилянська академія). За допомогою київ. учених 1640 в Яссах була відкрита подібна школа. Після руйнації Нової Січі до М. перебралося чимало укр. козаків та селян-утікачів, які заснували Задунайську Січ. У 19 ст. до М., гол. чин. до Бессарабії, переселялися селяни з малорос. (укр.) губерній. 1917–20 у М. розгорнувся антирумун. рух укр. населення. Українська Центральна Рада та Директорія Української Народної Республіки не визнали румун. анексії Бессарабії, а гетьманат П.Скоропадського навіть проводив політику щодо включення пн. Бессарабії до складу Української Держави, але без особливих успіхів. Румун. війська придушили Хотинське повстання 1919, а 1920 д-ви Антанти визнали право Румунії на Бессарабію. У 1920–30-х рр. укр. населення М. зазнає румунізації, а протягом 2-ї пол. 1940-х – 1980-х рр. – русифікації. За переписом 1989 українці в М. складали 600 тис. осіб (13,8 % усіх мешканців республіки). Наприкінці 1980-х – на поч. 1990-х рр. у М. активізується укр. національно-культ. та освітнє життя. Функціонують укр. орг-ції: у Кишиневі (столиця М.) – Т-во укр. к-ри, у Тирасполі – т-во "Червона Калина", Спілка українців Придністров'я та ін., а також осередки укр. громади в містах Тігіна (Бендери), Дубоссари, Каменка, Рибниця та ін.

Покажчики: Кожухарь П.М., Шпак И.И. История, археология, этнография Молдавии: указатель советской литературы, т. 1–2. Кишинёв, 1973–82.