Бібліографічне посилання: Мариновський Ю.Ю. МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Moshnohirskyj_monastr (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР – правосл. монастир, розташов. у лісі на горах поміж річками Мошна (бас. Дніпра) та Ірдинь (прит. Тясмина, бас. Дніпра) поблизу сіл Мошни і Будище (нині села Черкас. р-ну Черкас. обл.). Заснований, імовірно, у 2-й пол. 17 ст., що опосередковано підтверджують універсали гетьманів П.Дорошенка від 22 червня і 11 липня 1671 і І.Мазепи від 20 травня 1708, та ін. Від 1720 на Лівобережжі Дніпра в с. Коробівка (нині село Золотоніського р-ну Черкас. обл.) мошенські ченці утримували власний "дворець" з невеличкою церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці, у подальшому тут почав функціонувати невеличкий Коробівський жін. монастир. З кінця 18 ст. і до 1917 Мошногірська обитель – невеличкий позаштатний монастир. У рад. часи обитель була позбавлена більшої частини своїх земельних володінь, а це майже 350 десятин. 26 серпня 1921 на терені Мошногірського монастиря була зареєстрована монастирська Вознесенська реліг. громада та її статут, а 27 березня 1922 – с.-г. трудова артіль, до складу якої ввійшли як монастирські насельники, так і селяни, наймані робітники та ін. Реліг. громада мала у своєму розпорядженні монастирські церкви – соборну дерев'яну Свято-Вознесенську і кам'яну Свято-Покровську (1886). Рішенням секретаріату ВУЦВК від 21 листопада 1929 Мошногірський монастир було остаточно ліквідовано. 1930 були знищені, імовірно, і монастирські храми, у т. ч. Свято-Вознесенський, який до того перебував під охороною д-ви як пам'ятка історії 18 ст.

Один із перших настоятелів Йоаким (Ракович), а також останній настоятель Мошногірського монастиря Досифей (Старов) були репресовані. Перший за особистим наказом рос. царя Петра І просидів кілька десятиліть у кам'яному "мішку" Соловецького монастиря (див. Соловки) і невідомо, коли помер, перетерпів при цьому нелюдських страждань і тортур, а архімандрит Досифей (у схимі – Аввакум) пройшов через "випробування" рад. таборів.