Бібліографічне посилання: Піскова Е.М. МУЗЕЙ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Muzej_tovarystva (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МУЗЕЙ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА у Львові. Датою заснування закладу більшість дослідників вважає 1895, коли на засіданні президії Наукового товариства імені Шевченка було ухвалене рішення про утворення "національного музею". Велику роль у його подальшій розбудові відіграв М.Грушевський – голова т-ва (1897–1913), а також члени етнографічної та музейної комісій – І.Франко, Ф.Вовк, В.М.Гнатюк, В.Шухевич, О.Роздольський та ін. Неодноразові відозви і звернення до населення, наукові експедиції під кер-вом членів НТШ, участь в організації етногр., худож., пром. та ін. виставок сприяли успішному формуванню музейного зібрання. У його поповненні брали активну участь й відомі діячі науки та к-ри Наддніпрянської України – М.Біляшівський, В.Тарновський, Д.Щербаківський, В.Кричевський та ін. У перший період свого існування ( 1895–1920) був відомий як Етногр. музей або Музей старинностей. 1910 відкритий для огляду, в залах його найбільшого – етнографічного – розділу експонувалися зразки декоративно-ужиткового мист-ва, нар. ремесел і промислів, предметів побуту та знарядь праці переважно з Гуцульщини й центр. регіонів України (Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, частини Поділля), а також з Волині, Бойківщини, Лемківщини, Буковини, Закарпатської України та ін. З кінця 1912 заклад розміщувався в спеціально придбаному для нього т-вом будинку. За даними Тимчасового каталогу музею, перед початком Першої світової війни до складу його зібрання входило понад 9 тис. пам'яток з етнографії й понад 5 тис. з археології часів палеоліту, неоліту, бронзового вік у, скіф. періоду (див. Скіфи) й Київської Русі. Крім того, в його фондах зберігалися церк. старожитності, меморіальні пам'ятки, цінні історичні й природничі колекції, на основі яких згодом утворилися 2 самостійні музеї – природописний (1912) та історично-воєн. пам'яток (1937). Мав музей і галерею портретів визначних укр. діячів науки і мист-ва та збірку їхніх автографів, подаровану В.Антоновичем, П.Житецьким й ін. Поступово заклад перетворився на своєрідний центр дослідження нац. к-ри, побуту і нар. традицій, значення та обсяги роботи якого вийшли далеко за межі діяльності т-ва. У 1920–30-ті рр. мав назви Укр. нац. музей ім. Шевченка, Культурно-істор. музей. 1940 був реорганізований у Держ. етногр. музей. Від 1951 – Укр. держ. музей етнографії і худож. промислу у віданні АН УРСР (нині Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові).