Бібліографічне посилання: Верменич Я.В. МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mykolaivska_oblast (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ – адм.-тер. одиниця у складі України. Створена 22 вересня 1937 після розукрупнення Одеської області. Розташов. на пд. України, в басейні нижньої течії Пд. Бугу. Межує: на пн. – з Кіровоградською областю, на зх. – з Одес. обл., на сх. – з Дніпропетровською областю і Херсонською областю. На пд. омивається Чорним морем. До області належать о-в Березань і Кінбурнська коса. Територія 24,6 тис. км² (4 % території України).

На 1 січня 2008 чисельність населення 1203,6 тис. осіб (міське – 67,5 %). Центр – м. Миколаїв. В області – 19 р-нів, 9 міст, 17 с-щ міськ. типу, 287 сільс. рад, 894 сільс. населені пункти. За нац. складом переважають українці (75 %), росіяни – 20 %, серед ін. національностей – молдовани, білоруси, болгари. Статус істор. населених місць мають міста Миколаїв, Вознесенськ, Очаків, Первомайськ.

За характером рельєфу М.о. – рівнина, полого нахилена в пд. напрямку. Більша частина території лежить у межах Причорномор. низовини. На пн. – відроги Подільської та Придніпровської височин. Осн. корисні копалини – нікель, уранові руди, граніт, гнейси, кварцити. Клімат помірно континентальний, з м'якою малосніжною зимою та жарким посушливим літом. На території області 85 річок басейну Чорного моря. Головні – Пд. Буг, Інгулець, Березань.

Територія сучасної області заселена з часів палеоліту пізнього. У 9–8 ст. до н. е. тут жили племена кімерійців, їх витіснили іранські племена скіфів. У 7 ст. до н. е. на о-ві Березань виникло перше в Пн. Причорномор'ї давньогрец. поселення (див. Березанське поселення), а у 6 ст. до н. е. в місці злиття Бузького та Дніпровського лиманів засновано античне місто-державу – Ольвію, яка проіснувала до 4 ст. н. е. У пн. частині нинішньої області жили скіфи, сармати, ранньослов'ян. племена; у 10–12 ст. вона входила до складу Київської Русі. На поч. 13 ст. внаслідок частих нападів половців край знелюднів; наприкінці 13 ст. він потрапив під владу золотоординського темника Ногая. 1362 ці землі потрапили під владу литов. князів і підпорядковувалися в адм. відношенні удільному Київському князівству. Від серед. 15 ст. значна частина території перебувала в залежності від Османської імперії, а від 4-ї чв. 16 ст. її пн. частина входила до складу Вольностей Війська Запорозького низового (Бугогардівська паланка та Прогноївська паланка). За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 та Ясським мирним договором 1791 територія М.о. ввійшла до складу Російської імперії.

1788 в гирлі Інгулу почалося буд-во верфі, яка поклала початок м. Миколаїв, інтенсивному заселенню краю, буд-ву Чорномор. флоту. Впродовж 19 ст. Миколаїв перетворився на великий центр суднобудування і с.-г. машинобудування. Розвитку пром-сті сприяло відкриття Миколаїв. торг. порту (1862), буд-во залізниці.

Від 1797 територія М.о. входила до складу Новоросійської губернії. 1802 створено Миколаївську губернію, що об'єднала Херсон., Єлизаветградський, Ольвіопольський і Тираспольський повіти. Від 1803 Миколаївщина – у складі Херсонської губернії. Від 1805 існувала окрема адм. одиниця – Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство (після Кримської війни 1853–1856 Севастополь зі складу губернаторства було виведено). На території Миколаївщини у 18 ст. були створені адміралтейські поселення, а в 20-х рр. 19 ст. – військові поселення. 1900 створене Миколаїв. градоначальство (див. Градоначальство; ліквідоване 1917). 1920–22 існувала Миколаїв. губ., 1923–30 територію області розподілили між Миколаївською округою, Первомайською округою, Одеською округою та Херсонською округою. 1932–37 Миколаївщина входила до складу Одес. обл. 1937 утворено М.о. 1944 зі складу М.о. виділено Херсон. обл. 1938 в області налічувалося 38 р-нів. Кількість р-нів не раз змінювалася (1941 – 26, 1946 – 19, 1965 – 16, від 1967 – 19).

Під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 на окупованій гітлерівцями території області (серпень 1941 – березень 1944) діяли підпільні організації і групи (Миколаївський підпільний центр, "Патріот Батьківщини" та ін.). Власну підпільну мережу створила й Організація українських націоналістів. Обласний центр звільнено під час Одеської наступальної операції 1944 (див. також Миколаївський десант 1944).

В економіці області провідна роль належить машинобудуванню та харчовій пром-сті в поєднанні з багатогалузевим сільс. госп-вом та рекреаційним комплексом.

Південноукр. АЕС (м. Юж-ноукраїнськ) виробляє майже 15 % вітчизн. електроенергії. Корпорація "Нібулон" – екс-портер зерна – потрапила до рейтингу 500 найбільших підпр-в Центр. та Сх. Європи.

На Миколаївщині народилися історик і композитор М.Аркас (1853–1909), художник А.Антонюк (1943), поет і кінорежисер М.Вінграновський (1936), письменниця Дніпрова Чайка (Л.Василевська; 1861–1917), поет і археолог Б.Мозолевський (1936–95), актор і режисер П.Саксаганський (1859–1940), актор, режисер М.К.Садовський (1856–1933).

Осн. істор. пам'ятки: старий цвинтар (кін. 18 – поч. 20 ст., Миколаїв), музей суднобудування (19 ст., Миколаїв), астрономічна обсерваторія (19 ст., Миколаїв), залишки центру Прогнойської козац. паланки і фортеці Кінбурн (Кінбурнський п-ів), рештки давньогрец. городища (с. Козирка Очаківського р-ну), залишки давньогрец. міста Борисфен (о-в Березань), Свято-Миколаївська церква (15–19 ст., Очаків), руїни давньогрец. м. Ольвія (6 ст. до н. е. – 4 ст., с. Парутине Очаківського р-ну).