Бібліографічне посилання: Вирський Д.С. МИРОПІЛЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Myropil (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МИРОПІЛЬ – с-ще міськ. типу Романівського р-ну Житомирської області. Розташов. на берегах р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра). Населення 5,2 тис. осіб (2007).

Перші ознаки людської життєдіяльності на території майбутнього селища датуються археологами добою неоліту (IV тисячоліття до н. е.). Але найпримітнішими археол. пам'ятками М. є ранньослов'ян. городище та кургани V–VIII ст. довкола міста ("культура корчакського типу", або "житомирська культура").

Уперше в актах М. згадується в недатованому записі (бл. 1497) Литовської метрики за 1440–98 як село Сапогів ("А къ городу к Чуднову первое село Сапогов. А в том селе 25 человека подымщину дают, а три слуги на войну ходят"). Назва ця пов'язана з притокою Случі Сапогівкою (нині Чоботівка), на березі якої розташувалося поселення. 1585 згадується вже як М. – маєтність князів Острозьких.

1609–1753 – у складі Острозької ординації, адміністративно належало також до складу Полонської волості Волинського воєводства. За люстрацією 1622 мав 520 димів. За часів Національної революції 1648–76 М. став прикордонним пунктом Білоцерківського полку (переходив у підпорядкування Волинського полку в нетривкі періоди існування останнього). Після Андрусівського перемир'я 1667 де-юре повернувся під контроль Польщі. Адміністративно М. належав до Житомир. пов. Київського воєводства.

У зв'язку зі "згоном" правобережного укр. населення 1711–12 знелюднів (1714 жовніри, яким він був визначений для постою, писали: "в ньому тепер нема і живої собаки"). Відтак активно заселявся євреями. 1753 разом з деякими іншими маєтностями Острозької ординації подарований Любомирським. Згодом не раз змінював власників (К.Міончинський, Дзедушицькі, Ростворовські). 1778 місц. дідич воєводич підляський Каєтан Міончинський виправив королів. привілей місту (торги щоп'ятниці та 12 ярмарків на рік).

За 2-м поділом Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) М. перейшов під владу Російської імперії. Належав до Новоград-Волинського пов. Волинської губернії. В 19 – на поч. 20 ст. зростає соціально-екон. значення М. 1820 на кошт Ростворовських зведено мурований костьол Св. Антонія Падуанського (1-ша його споруда закладена тут ще 1600). Крім нього, у 19 ст. в М. відомі 3 правосл. церкви та 2 єврейс. молитовних будинки. У 1840-ві рр. побудована паперова ф-ка графів Чапських. За нових дідичів, які володіли містечком аж до 1918 (до 1-го з них Маріана Чапського, відомого вченого-аграрника, М. перейшов як посаг дружини), М. розквітнув як шляхетська резиденція (збудовано палац в італ. стилі, закладено парк, взірцеву пасіку з-понад 2 тис. вуликів, а також стайні чистопородних коней).

Під час польського повстання 1863–1864 під М. відбувся бій повстанського загону Едмунта Ружицького з рос. військами. Місц. дідич М.Чапський за підтримку повстанців був засланий на 3 роки до Сибіру.

1872 повз містечко пройшла залізниця Бердичів – Шепетівка. У 1910-х рр. М. став значним хлібним ринком Волині (тут відбувалися щомісячні ярмарки). 1897 у містечку мешкало 4914 жителів (з них 1912 – євреї).

За часів Української революції 1917–1920 М. опинився у зоні сел. повстанських рухів (див. Повстанський рух в Україні 1919–1922). 1919–20 відбувалися зіткнення укр. та польс. військ з більшовиками (бої переважно точилися за контроль над залізничною станцією). З 1923 – райцентр, що його 1925 переведено у Романів (1933–2003 – Дзержинськ). Провідним пром. підпр-вом залишалася паперова ф-ка (1940 – 345 робітників). У 1924 розпочалася електрифікація містечка, 1932 – радіофікація. 1931 утворено машинно-тракторну станцію. Тісно інтегроване до аграрних структур містечко суттєво постраждало від Голодомору 1932–1933 років в УСРР.

У період Другої світової війни окупований гітлерівцями від 6 липня 1941 по 6 січня 1944, у цей час у М. існував осередок руху Опору, в околиці діяли загони рад. партизан. Від етнічних "чисток" загинуло чимало місц. євреїв (загалом під час окупації загинуло понад 1 тис. миропільців, близько чверті населення містечка).

З 1957 має статус с-ща міськ. типу (утворене шляхом об'єднання сіл Кам'янка, Старий М., Новий М. та М.). 1957 побудована Миропільська ГЕС на р. Случ. З ін. сучасних підприємств помітні вищезгадана паперова ф-ка, а також швейна ф-ка, силікатний з-д, гранітний кар'єр і хлібозавод. Гол. реліг. закладами є римо-катол. костьол Св. Антонія та Свято-Михайлівська правосл. церква. Історико-архіт. пам'ятки: костьол Св. Антонія (XIX ст.) та кам'яний хрест (ХV ст.). У сусідньому с. Колодяжне пам'ятка археології – залишки літописного м. Колодяжин.

У М. у серед. 18 ст. мешкав відомий діяч хасидизму рабин Пінхас з Корця. Фольклорні матеріали в М. збирала Леся Українка. Тут народився активний учасник партизан. боротьби на Україні, герой Рад. Союзу (24 березня 1944) Василь Тимошук.