САЛТІВСЬКО-МАЯЦЬКА КУЛЬТУРА, салтівська культура — археол. к-ра серед. 8 — 1-ї пол. 10 ст., поширена в Пд.-Сх. Європі, переважно у степовій і лісостеповій зонах. Уперше пам’ят-ки С.-м.к. було виділено на поч. 20 ст. після археол. розкопок городища та розташованого поруч могильника поблизу с. Верхній Салтів на Харківщині (див. Верхній Салтів) та Маяцького археол. комплексу (городище, селище, могильник). Значний внесок у дослідження цих пам’яток зробили В.Бабенко, В.Городцов, Д.Багалій, О.Федоровський, М.Макаренко, М.Артамонов, І.Ляпушкін, С.Плетньова, Д.Березовець, В.Міхєєв, І.Баранов та ін. Зараз відомо бл. 1 тис. пам’яток С.-м.к. Серед них кочовища (кочові та сезонні стійбища), селища, городища, ямні та катакомбні могильники з інгумаціями та кремаціями, підкурганні поховання. Городища мають різні розміри (від 1 до 20 га) і різні типи укріплень — земляні вали і рови, стіни з кам’яних блоків, цегли-сирцю, обпаленої цегли. У містах Фанагорія, Таматарха (антична Гермонасса, давньоруська Тмуторокань), Боспор (античний Пантікапей) зафіксовано шари С.-м.к. Серед городищ найбільш повно досліджені Правобережне Цимлянське, Лівобережне Цимлянське (ототожнюється із Саркелом), Семикаракори, Тепсень; серед селищ — Жовтневе, Нетайлівське, Новолимарівське, Тау-Кипчак; серед могильників — Волоконівський, Нетайлівський, Дмитрієвський, Сухогомольшанський, Зливкинський.

Виділено 6 локальних варіантів к-ри: донський лісостеповий (верхньодонський, "аланський"), донський степовий (нижньодонський, "праболгарський"), приазовський, кримський, нижньоволзький, дагестанський. Відмінності між ними пов’язані з поліетнічним характером С.-м.к.

Житла С.-м.к. поділяються на 3 групи: 1) круглі в плані юрти з вогнищем; 2) прямокутні напівземлянки — із каркасними стінами (із заповненням із плоту або з дощок), із вогнищами або печами; 3) наземні прямокутні житла — зі стінами із плоту, обмащеними глиною, із вогнищами. У Криму, Приазов’ї та Дагестані відомі споруди із сирцевої цегли на кам’яних цоколях.

Більшість посуду С.-м.к. виготовлено на гончарному крузі, проте використовували й ліпний. Столовий посуд — глеки, кухлі, миски, кубушки сірого або червоного кольору з лощеною поверхнею та орнаментовані лощеними лініями. Кухонні круглобокі горщики прикрашені горизонтальними чи хвилястими лініями. Тарний посуд — великі піфоси та імпортні амфори.

Вироби із заліза представлені широким асортиментом знарядь праці (лемешами, череслами, серпами, косами, мотичками, теслами, різцями, кліщами тощо), побутових предметів, зброї (шаблі, бойові сокири, наконечники списів та дротиків), кінського спорядження (вудила і стремена). Із каменю виготовлені жорна й точильні бруски, із глини — пряслиця, із кістки та рогу — кістені, пряжки, проколки, руків’я ножів, футляри для голок, горла для бурдюків. Із бронзи та срібла виготовлені прикраси (каблучки, персні, сережки, браслети, підвіски тощо), пряжки, бубонці, бляшки для поясів та кінської збруї. Поширені амулети з кісток та зубів звірів, круглі металеві дзеркала з рельєфним орнаментом, скляні намиста. На всій території к-ри відомі написи, виконані рунічним письмом, та сотні тамгоподібних знаків, малюнків-графіті на цеглі, оброблених каменях, посуді. Однак до цього часу вони не розшифровані.

Окрім кочового тваринництва, значна частина населення С.-м.к. займалася землеробством. Відомі осередки гончарства із двоярусними випалювальними печами і металургії із залізоробними колбоподібними горнами, а також ковальські майстерні.

С.-м.к. є археол. еквівалентом Хозарського каганату.

1. Плетнева С.А. От кочевий к городам: Материалы и исследования по археологии СССР, № 142. М., 1967
2. Степи Евразии в эпоху средневековья: Серия «Археология». М., 1981
3. Магомедов М.Г. Образование Хазарского каганата: По материалам археологических исследований и письменным данным. М., 1983
4. Березовец Д.Т., Пархоменко О.В. Салтовская культура. В кн.: Археология Украинской ССР, т. 3. К., 1986
5. Винников А.З., Плетнева С.А. На северных рубежах Хазарского каганата (Маяцкое поселение). Воронеж, 1998
6. Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья: IV—XIII века: Серия «Археология». М., 2003
7. Комар О.В., Сухобоков О.В. Військова справа Хозарського каганату. В кн.: Нариси з воєнної історії Давньої України. К., 2005
8. Комар А.В. Хазарский каганат и раннесредневековая номадистика: завершение эпохи. В кн.: Археологія та давня історія України, вип. 1. Проблеми давньоруської та середньовічної археології. К., 2010
9. Флеров В. «Города» и «замки» Хазарского каганата: Археологическая реальность. М., 2011