САМАРСЬКИЙ ПУСТИННО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР — правосл. монастир, у 17—18 ст. — єдиний на території Вольностей Війська Запорозького низового. Розташов. на околиці сучасного м. Новомосковськ, на лівому березі р. Самара (ліва прит. Дніпра). Традиційно, але безпідставно вважається, що обитель заснована 1576. Перші достовірні відомості про С.П.- М.м. датуються кінцем 17 ст.: на прохання кошового отамана Івана Гусака з 1690 Київський Межигірський Спасо-Преображенський монастир став надсилати ієромонахів на самарське ігуменство. Починаючи із Кримських походів 1687 і 1689, а згодом — під час російсько-турецької війни 1735—1739 та російсько-турецької війни 1768—1774 С.П.-М.м. використовувався рос. військовими для своїх потреб (склад, шпиталь для поранених, місце утриман- ня військовополонених). Розквіт С.П.-М.м. припав на період Нової Січі. У цей час із Межигір’я сюди регулярно надсилали начальників та ченців. Ігуменство не було пожиттєвим, зазвичай тривало рік або кілька років. Настоятелю допомагали ієромонахи — уставник та духовник, ієродиякони виконували послушання еклезіарха, економа й писаря. Монахи несли послух у різних угіддях обителі. Чисельність братії в 1770 — 22 особи, у 1784 — 14 осіб. Ченці надсилалися на певний термін або рекрутувалися із прийшлих монахів та послушників.

У 1740-х рр. Кіш Запорозької Січі дозволив осадити монастирську слободу на 50 дворів. 1750 під час епідемії чуми келії та архів С.П.-М.м. з метою дезінфекції спалили солдати старосамарського гарнізону. Тут залишилися один ієромонах та один ієродиякон. Настоятель Феодорит Рудкевич побудував нові келії, трапезну, добудував дзвіницю. Він домігся від кошової старшини універсалів на підтвердження монастирських земельних володінь. Під опікою С.П.-М.м. перебувала похідна церква Святого Миколая в Домасі (центр Кальміуської паланки, на місці сучасного м. Маріуполь). У С.П.-М.м. склалося госп-во, орієнтоване на скотарство та бджолярство (галузі, характерні для Запорожжя).

Після ліквідації Запорозької Січі С.П.-М.м. разом з угіддями залишився приписаним до Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. 1791 С.П.-М.м. зробили резиденцією катериносл. архієреїв, 1794 позбавили земельних угідь і селян. 1782—87 за ініціативою "дикого попа" Кирила Тарловського був споруджений кам’яний Свято-Миколаївський собор, 1815 — Спасо-Преображенська трапезна церква, у 1828 — 1830-ті рр. — храм Святого Георгія Переможця. 1825—28 до Свято-Миколаївського собору прибудовані архієрейський будинок і дзвіниця. У рад. час С.П.-М.м. зазнав спустошення і перебудов, на його території розміщувалися будинок для металургів похилого віку, згодом — інтернат для дівчат з відхиленнями в розвитку. Із 1990-х рр. С.П.-М.м. відроджується як чол. обитель.

1. Гавриил (Розанов). Историческая записка о Пустынно-Николаевском Самарском монастыре. Одесса, 1838
2. Феодосий (Макаревский). Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь. Екатеринослав, 1873
3. Андриевский А.А. О землях Самарского монастыря, приписанного к Киево-Межигорскому монастырю. В кн.: Исторические материалы из архива Киевского губернского правления, вып. 2. К., 1882
4. Машуков В. Материалы к изучению церковной старины Украйны. В кн.: Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. 16. Х., 1905
5. Мицик Ю.А. та ін. Місто на Самарі. Дніпропетровськ, 1994
6. Харлан О.В. Самарський Пустинно-Миколаївський монастир: Архітектурна та мистецька спадщина XVIII—XIX ст. В кн.: Придніпров’я: Історико-краєзнавчі дослідження, вип. 2. Дніпропетровськ, 2005
7. Кузьмук О.С. «Козацьке благочестя»: Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII—XVIII ст.: еволюція взаємовідносин. К., 2006