САМБІР — місто обласного підпорядкування Львівської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Дністер (центр міста — у межиріччі дністровського рукава Млинівка та струмка Дубрівка). Населення 35 тис. осіб (2010).

На території С. відомі поселення 11—13 ст. (у т. ч. городище Самбір VI у центрі міста). Їх можна пов’язати з гіпотетичним давньоруським Самбором (див. Самбір (давній) і Старий Самбір) та населеним пунктом Погонич (Погоничі), який уперше згадується 1390. Цього року власник Самбірської волості Спитко з Мельштина видав Генрикові, міщанину з Ланьцута (нині місто Підкарпатського воєводства, Польща), дозвіл заснувати на місці Погонича місто на магдебурзькому праві з назвою Новий Самбір (1419 магдебурзьке право підтверджене або надане вдруге). Деякий час паралельно вживали назви "Погонич" і "Новий Самбір", а також "Великий Самбір" і "Німецький Самбір"; назва "Самбір" стала офіційною наприкінці 18 ст. Місто входило до Перемишльської землі (із 1434 — у складі Руського воєводства).

Новий Самбір отримав "локаційне" розпланування з ринком у центрі та був заселений нім. колоністами, які згодом полонізувалися. Рус. (укр.) мешканці Погонича склали населення передмість (1553 р. русини отримали право володіти нерухомістю в середмісті на вулиці Руській). У 16 ст. сформувалася єврейс. громада, яка у зв’язку із забороною євреям жити в середмісті утворила одне з передмість. 1498 місто спалили татари. 1530 з ініціативи старости К.Одровонжа-Шидловського почалося буд-во потужних міських укріплень, яке тривало до 1560-х рр. (укріплення знесли 1784). У 2-й пол. 16 ст. на пд. від середмістя спорудили замок, який 1590 став адм. центром Самбірської економії (до цього її центром був Старосамбірський замок у с. Спас). У 16—17 ст. С. був значним торг. і ремісничим осередком: існувало 12 ремісничих цехів, місто мало право проведення ярмарків (із 1626 — 5 ярмарків на рік) та право складу на вина, які імпортувалися з Угорщини.

1604 в С. перебував Лжедмитрій I, який звідси за підтримки самбірського старости Ю.Мнішека розпочав свій похід в Росію. 1657 місто облягали війська трансильванського кн. Дєрдя II Ракоці. Під час Північної війни 1700—1721 в С. перебували швед. та рос. війська. Внаслідок воєнних спустошень та епідемій 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. місто занепало.

Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 С. увійшов до володінь австрійс. Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина). Із 1774 — адм. центр округу, із 1867 — повіту. 1855—58 споруджено шосе С.—Дрогобич. Після того, як через С. пройшли залізниці Стрий—Перемишль (1872) та Львів—Ужгород (1903—05), місто стало залізничним вузлом. У 2-й пол. 19 ст. в С. з’явилися пром. підпр-ва (переважно харчової пром-сті). 1910 населення міста становило 20,3 тис. осіб (із них римо-католиків — 54,7 %, іудеїв — 26,7 %, греко-католиків — 18,4 %).

Під час Першої світової війни із 17 вересня 1914 до 15 травня 1915 місто було окуповане рос. військами. Із листопада 1918 С. перебував у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 17 травня 1919 зайнятий польс. військами. До 1939 — один із повітових центрів Львів. воєводства 2-ї Речіпосполитої. Із вересня 1939 — у складі СРСР. Із 29 червня 1941 до 7 серпня 1944 С. був окупований гітлерівцями, входив до складу Генеральної губернії. У місті було створено єврейс. гетто, останні мешканці якого були знищені в червні 1943.

У повоєнний час у С. було споруджено кілька пром. підприємств.

У С. народилися вчений і поет Григорій Самбірчик (1523—73), маляр Федуско (2-га пол. 16 ст.), Павло Конюшкевич (митрополит Павло Тобольський; 1705—70), укр. письменник А.Чайківський (1857—1935), польський історик В.Абрагам (1860—1941), геодезист С.Відт (1862—1912), драматург і режисер Лесь Курбас (1887), польс. актор, режисер і сценарист В.Беганьський (1892—1974), композитор М.Колесса (1903—2006), ізраїл. худож. Ш.Хольцман (1907—86), мовознавець С.Рабій-Карпінська (1908 —97), польс. літ. критик і перекладач Артур Сандауер (1913—89). Працював музикознавець, етнограф і літературознавець Ф.Колесса. 1928 в С. засновано т-во і музей "Бойківщина" (т-во закрите 1939, відновлене 1988—92; музей діяв як краєзнавчий до 1954).

Пам’ятки арх-ри: костьол Святого Іоанна Хрестителя (1530—68); костьол і колегія єзуїтів (1709—51, пізніше — монастир бернардинців, у костьолі тепер зал органної і камерної музики), церква Різдва Богородиці (1738), ратуша (17—19 ст.); житлові та громад. будівлі кінця 19 — 1-ї пол. 20 ст. Діють історико-етногр. музей "Бойківщина" і меморіальний музей Л.Курбаса.

Веб-сайт міста: http://sambir.lviv.ua.

1. Kuczera A. Samborszczyzna: Ilustrowana monografia miasta Sambora i ekonomii Samborskiej, t. 1—2. Sambor, 1935—37
2. ІМіС УРСР: Львівська обл. К., 1968
3. Рабій Ю.Є. Княжий город Самбір. Львів—Самбір—Ютика, 1999
4. Самбір. В кн.: Ї, часопис, вип. 48: Гебрейський усе-світ Галичини. Львів, 2007
5. Смуток Л.В. Адміністративний, господарський та етноконфесійний розвиток Нового Самбора у XV—XVIII ст.: Автореферат дис. ... канд. істор. н. К., 2008
6. Мацкевий Л., Козак В. Старожитності Дрогобицького передгір’я. Львів—Дрогобич, 2010