САНГУШКО Роман-Станіслав-Адам (06.05.1800—26.03.1881) — військовик, повстанець, репресований, князь. Син кн. Є.-Е.Сангушка. Н. в м-ку Антоніни. Навч. в Берлінському ун-ті. 1820—23 служив у лейб-гвардії Кавалергардському Її Величності полку. 1823 звільнений зі служби за станом здоров’я в чині корнета та вступив в адміністрування родинними маєтками на Волині. 1830 відкрив у Білогородці (нині село Ізяславського р-ну Хмельн. обл.) та Славуті акціонерний банк. Брав активну участь у польському повстанні 1830—1831 у складі корпусу ген. Сераковського. 25 травня 1831 нагороджений орденом "Virtuti Militari". Під час битви під Лисобоками потрапив у рос. полон. Ув’язнений у Житомирі. На питання: з яких причин взяв участь у повстанні, відповів — "З переконання". Пізніше ці слова були внесені в девіз герба князів Сангушків. Власноручним наказом рос. імп. Миколи I розжалуваний із дворян і пішки засланий у Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ). 16 квітня 1832 заслання було замінено на військ. службу.

Від травня по жовтень 1832 — рядовий 1-го Сибірського лінійного батальйону. 22 жовтня 1834 переведений на Баталпашинську ділянку Кубанської лінії до Тенгінського піх. полку. На Кавказі входив до таємного т-ва братів Бестужевих, Одоєвського, Корніловича, Черкасова. У лютому 1836 з рапортом про виняткову хоробрість С. та із проханням про його помилування до імп. Миколи I звернулися генерал-майор Засс та генерал-лейтенент Малиновський. У помилуванні відмовлено, а С. надано чин прапорщика. Протягом 1834—38 брав участь у боях із кавказькими горцями. Двічі поранений. 27 вересня 1837 переведений до 1-го Кавказького лінійного полку. 21 лютого 1838 нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ст. 9 квітня 1841 звільнений із військової служби в чині підпоручика і переведений на посаду провінційного секретаря при губернському стат. відділі в Москві. У результаті нещасного випадку втратив слух. 1844 виїжджав до Сицилії та Єрусалима. 1857 підпав під амністію і повернув собі титул князя.

Із 1845 по 1881 перебував у Славуті, займаючись госп. розвитком своїх маєтностей. Послідовник т. зв. волин. екон. школи. 1847 ліквідував у своїх маєтках панщину, замінивши її грошовим чиншем. Для більш раціонального управління поділив усі свої маєтки між 3-ма екон. адміністраціями: центр./славутською (14 фільварків), білогородською (26), заславською (21 фільварок). Був одним з ініціаторів-засновників Київ. приватного комерційного банку. Побудував у своїх маєтках з-ди — 5 піско-цукрових, 1 рафінадно-цукровий, чавуноливарний та сталеплавильний, з-д сухої хімічної дистиляції смоли та ін. 1848—49 розробив план раціонального використання лісових угідь за австрійс. системою.

Дочка: Марія-Клементина (1830—1903).

1. Dębicki L. Pamiątka pogrzebu księcia Romana Sanguszki w Sławucie dnia 30 marca 1881 roku. Kraków, 1881
2. Pług A. Ś.p. Roman ks. Lubartowicz Sanguszko. «Kłosy», 1881, № 824
3. Stobiński F. Wspomnienie osobiste o ks. Romanie Sanguszce w korpusie Chrzanowskiego. «Czas», 1881
4. Gorczak B. Katalog rękopisów archiwum xx. Sangószków w Sławucie. Sławuta, 1902
5. Сборник биографий кавалергардов 1801—1826: По случаю столетнего юбилея Кавалергардского Ее Величества Государыни императрицы Марии Федоровны полка. СПб., 1906
6. Roman Sanguszko zesłaniec na Sybir z r. 1831 w świetle pamiętnika matki ks. Klementyny z Czartoryskich Sanguszkowej oraz Korespondencji wspólczesnej. Warszawa, 1927
7. Piotrowski M. Rodowód książąt Sanguszków Olgierdo-wiczów. Gumniska, 1931
8. Poray-Biernacki J. Z przekonania: Roman Sanguszko w oczach Conrada i historii. London, 1979
9. Берковський В.Г. Студії з історії Славутчини. К., 2008
10. Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 442, оп. 246, спр. 23; оп. 770, спр. 25; оп. 788, спр. 101; оп. 789, спр. 390; оп. 807, спр. 68, 246