САНГУШКИ — князівський рід герба "Погоня", належав до однієї з гілок Гедиміновичів. Із приводу походження роду серед учених ще й досі точаться суперечки. За родинною легендою, рід С. бере початок від Любарта Гедиміновича. Ця версія тривалий час була традиційною для багатьох істориків (С.Окольський, А.Коялович та ін.). На думку інших, родозасновник С. — кн. Дмитро-Сангушко Федькович (Федорович; р. н. невід. — п. 1455) — був сином ратненського кн. Федора Ольгердовича (Ю.Вольф, З.Радзимінський Люба та ін.). У 17 ст. представники старшої гілки роду почали додавати до свого родового імені ще й прізвисько Ольгердовичі (напр. кн. Адам-Олександр Григорович Ольгердович С.-Каширський), представники ж молодшої гілки, спираючись на авторитет кн. Семена-Самуїла (Шимона-Самуеля) Андрійовича, звалися Любартовичами С.-Ковельськими. Родове прізвище "Сангушко" походить від імені першого представника роду та, імовірно, є формою імені Семен, Сенько.

Представники роду обіймали різні держ. посади у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій і мали значні володіння на Волині, Поділлі та Брацлавщині, успадкувавши частину маєтностей князів Заславських і Острозьких. Спочатку православні, у 17 ст. С. перейшли до унії та католицизму.

Від двох синів князя луцького, а згодом ратненського і каширського Дмитра-Сангушки Федьковича — князя каширського Олександра (р. н. невід. — п. бл. 1491), володимирського старости (бл. 1480), кременецького намісника (1484—90), та князя ковельського Михайла (р. н. невід. — п. бл. 1511) — беруть початок дві гілки роду — каширська та ковельська.

До каширської гілки, яка згасла 1653, належали: Андрій Олександрович (р. н. невід. — п. 1534), намісник кременецький (1498—1502), намісник брацлавський і вінницький (1500—01), володимирський староста (1508—31), маршалок Волин. землі (1522—34); Андрій Михайлович (р. н. невід. — п. 1560), маршалок господарський (1522—47), староста луцький (1542—60); Роман Андрійович (р. н. невід. — п. 1517), намісник вінницький та брацлавський (1516—17), загинув у бою з татарами; Федір Андрійович (р. н. невід. — п. 1547), староста володимирський (1531—47), маршалок Волин. землі (1535—47), брацлавський і вінницький староста (1544—47), покровитель правосл. церкви (київ. Видубицького Свято-Михайлівського монастиря, Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря та ін.); Олександр Андрійович (р. н. невід. — п. 1565), господарський маршалок (1533—65); Дмитро Федорович (р. н. невід. — п. 1554), староста житомирський (1548—52), черкаський і канівський (1552—54); Роман Федорович (бл. 1537 — 1571), староста житомирський (1557—71), воєвода брацлавський (1566—71), польний гетьман литовський (1567—71), відомий полководець, учасник Лівонської війни 1558—1583 та воєнних кампаній проти турків і татар, противник польсько-литов. унії, яку вимушений був підписати 1568 в Любліні (Польща); Григорій Львович (р. н. невід. — п. 1601), каштелян любачівський (1597) та брацлавський (1598—1601), борець за права правосл. церкви, покровитель Львівського братства; Адам-Олександр Григорович (р. н. невід. — п. 1653), староста володимирський (1601—25), каштелян київський (1618—30), воєвода подільський (1621—30) і волинський (1630—53), прибічник об’єднання укр. правосл. церкви з католицькою, посередник між Папою Римським Урбаном VIII та митрополитом Київським Петром Могилою, останній у гілці С.-Каширських.

До ковельської гілки належали: Семен-Самуїл (Шимон-Самуель) Андрійович (після 1570 — 1638), маршалок оршанський (1620—21), каштелян вітебський (1621—26), воєвода вітебський (1625—38), один із найосвіченіших людей свого часу, бібліофіл, дипломат, автор праці з генеалогії роду, в якій доводив походження С. від князя Любарта Гедиміновича; Ієронім-Владислав (після 1603 — 1657), катол. священик, єпископ метонський (1645), а потім — смоленський, засновник єзуїтського колегіуму в Мінську; Казимеж-Юзеф-Антоній (1677—1734), больницький староста, гетьман надвірний литовський; Павло-Кароль (1682—1750), маршалок надвірний литовський, а потім — великий маршалок литовський, великий гетьман литовський; Юзеф-Паулін (бл. 1740 — 1781), староста кременецький, маршалок ВКЛ. Після поділів Польщі 1772, 1793, 1795 представники роду С. проживали в Рос. імперії та Австрії. Так, 1793 два сини Павла-Кароля — Ієронім Павлович (1743—1812), староста черкаський і воєвода волинський, та Януш Павлович (р. н. невід. — п. 1806), великий стражник коронний, — перейшли на рос. службу й отримали чини генерал-поручиків (1793). У Рос. імперії за ними була визнана князівська гідність, а герб внесений до 12-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи". Син Ієроніма Павловича — Євстафій-Еразм Ієронімович (див. Є.-Е.Сангушко; 1768—1844), військ. діяч та мемуарист. Його сини — Роман-Станіслав-Адам (див. Р.-С.Сангушко; 1800—81), головнокомандувач польс. повстанської армії 1830—31, та Владислав-Ієронім (1803—70), учасник польського повстання 1830—1831, потім — член Галицького крайового сейму, голова Т-ва красних мистецтв у Кракові, спадковий член австрійс. палати панів, таємний радник, а онуки — Роман-Даміан-Євстафій (див. Р.-Д.Сангушко; 1832—1917), камергер рос. імператорського двору, видавець родинного архіву; Павло-Роман (1834—76), депутат Галицького крайового сейму; Євстафій-Станіслав (1842—1903), спадковий член австрійс. палати панів, таємний радник, маршалок Галицького крайового сейму (1885—95), намісник Галичини (1895—98) та меценат.

1. Долгоруков П.В. Российская родословная книга, ч. 1. СПб., 1854
2. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca XIV wieku. Warszawa, 1895
3. Dworzaczek W. Genealogia: Tablice. Warszawa, 1959
4. Войтович Л. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. К., 1992
5. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993
6. Дворянские роды Российской империи: Князья, т. 2. СПб., 1995
7. Войтович Л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. К., 2003