САНКТ-ПЕТЕРБУРГ, Петербург (СПб.; у просторіччі Пітер, із серпня 1914 — Петроград, із січня 1924 — Ленінград, 6 вересня 1991 місту повернено його історичну назву) — столиця Росії з 1712 до березня 1918, потім — друге за розміром і значенням місто СРСР, у наш час — місто федерального значення — самостійний суб’єкт РФ.

Представницьку владу здійснює Законодавче зібрання С.-Петербурга, яке міститься в Маріїнському палаці; виконавчу — Уряд С.-Петербурга на чолі з губернатором (у Смольному). СПб. — центр Пн.-Зх. федерального округу. Із 2008 в СПб. містяться Конституційний суд РФ і Синод Рос. правосл. церкви (див. Московський патріархат; відповідно — в істор. будівлях Сенату Рос. імперії і Синоду). Із 1993 у Таврійському палаці працює Міжпарламентська Асамблея країн СНД.

СПб. стоїть в гирлі р. Нева (на узбережжі Невської губи Фінської затоки і на 42-х островах Невської дельти). Місто — найпівнічніший у світі мегаполіс із населенням більше 1 млн осіб. Із кінця травня до середини липня в місті можна спостерігати білі ночі (нічні сутінки).

Населення СПб.: у 1869 — 667 тис. осіб, у 1900 — 1440 тис., у 1910 — 1906 тис., у 1939 — 3191 тис., у 1959 — 3340 тис., у 1989 — 5 млн, у 2002 — 4,6 млн осіб. СПб. — традиційно багатоетнічне місто з переважанням етнічних росіян, при цьому сукупна чисельність кількох десятків нерос. етнічних груп зросла від 6 % у серед. 18 ст. до 18 % на поч. 20 ст., а на поч. 21 ст. становила більше 15 % усього населення. В СПб. представлено осн. релігії Росії: християнство (православ’я, католицизм, протестантизм), іслам, іудаїзм, буддизм. Динаміка чисельності українців в СПб.: у 1869 — бл. 0,5 тис. осіб, у 1881 — 1,4 тис., у 1890 — 5,0 тис., у 1900 — 10,6 тис., у 1910 — 17,0 тис., у 1926 — 10,8 тис., у 1939 — 54,7 тис., у 1959 — 68,7 тис., у 1970 — 117,0 тис. (2 % населення), у 1989 — 151,0 тис. (3 % населення), у 2002 — 87,1 тис. осіб (1,9 % усього населення міста).

СПб. засновано 27 (16) травня 1703 в ході Північної війни 1700—1721 як фортецю Санкт-Пітер-Бурх на Заячому о-ві, у найширшому місці Неви. Буд-во велося за наказом і планом рос. царя Петра I, під кер-вом О.Меншикова. 1703 у фортеці закладено дерев’яну церкву Святих Петра і Павла (1712—33 — замінено мурованою), за якою фортецю почали називати Петропавловською (див. Петропавловська фортеця), а назва Санкт-Петербург закріпилася за містом. 1703—04 у Фінській затоці біля о-ва Котлін споруджено форт Кроншлот — перше укріплення Кронштадтської фортеці. 1704—06 споруджено Адміралтейську верф і фортецю. Під захистом цих трьох укріплень почалося буд-во СПб. — рос. "вікна в Європу".

СПб. — одне з найгарніших і цілісних із худож. погляду міст у світі, його планування вирізняється логічністю просторової композиції (строгі прямі вулиці, просторі площі, а також численні канали, мости, набережні, сади й парки). Забудова багата на пам’ятки палацового та церковного зодчества і монументальної скульптури, які утворюють унікальні архіт. ансамблі. У створенні СПб. брали участь архітектори Д.Трезіні, Ж.-Б.Леблон, М.Земцов, І.Коробов, Ф.-Б.Растреллі, Ю.Фельтен, Ч.Камерон, Ж.-Б.Валлен-Деламот, А.Кокорінов, С.Чевакінський, І.Старов, Дж.Кваренгі, А.Вороніхін, А.Захаров, Ж.Тома де Томон, К.Россі, В.Стасов, О.Монферран, Л.Руска та ін. Обличчя міста переважно формують стилі петровського і єлизаветинського бароко, класицизму, ампіру, еклектики, модерну, конструктивізму. Історичний центр СПб., передмістя і фортифікаційні споруди внесено у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (1990).

На поч. 20 ст. місто було гол. революц. осередком імперії (рад. кліше — "колискою революції"; див. Революція 1905—1907, Російська революція 1917—1918).

Під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 протягом 873 днів (прийнято цифру 900 днів) Ленінград перебував у ворожій блокаді, яка забрала більше 1 млн життів. 1 травня 1945 йому було надано звання "Місто-герой".

У СПб. щорічно відбувається бл. 100 фестивалів і конкурсів різних напрямів к-ри та мист-ва, у т. ч. більше 50 міжнародних. Серед численних музеїв — перший рос. музей Кунсткамера, всесвітньо відомі Ермітаж і Рос. музей, Музей історії релігії, Рос. етнографічний, Всерос. музей О.Пушкіна, палацово-паркові ансамблі передмість (Петергоф, Царське Село, Павловськ, Гатчина, Оранієнбаум, Стрєльна).

У СПб. працюють Олександринський театр (Академічний театр драми ім. О.Пушкіна), Великий драматичний, Малий драматичний (Театр Європи), Театр-фестиваль "Балтійський дім", Держ. академічний Маріїнський театр (опери і балету), Академічна філармонія ім. Д.Шостаковича, Держ. академічна капела, Філармонія джазової музики, найстаріша в Росії Держ. консерваторія ім. М.Римського-Корсакова (1863), перше хореографічне уч-ще (1738; нині Академія Рос. балету ім. А.Ваганової). У СПб. було створено Академію наук (1724; 1934 переведено в Москву, в наш час працює Петерб. наук. центр РАН; див. Російська академія наук); 1795 відкрито Імператорську публічну б-ку (нині Рос. нац. б-ка). Працює більше 100 держ. і недерж. вищих навч. закладів, у т. ч. Петерб. держ. ун-т (заснований 1819; у наш час його вважають наступником "академічного університету", який був заснований при Імператорській АН 1724 і припинив свою діяльність 1765), Академія мист-в (1757), Гірничий ін-т (1773), Військово-мед. академія (1798), Лісотех. академія (1803), Ун-т шляхів сполучення (1809), Технологічний ін-т (1828), Політех. ін-т (1899), Рос. держ. пед. ун-т ім. О.Герцена (1918), Академія театрального мист-ва (1918), Ун-т економіки і фінансів (1930), Ун-т аерокосміч. приладобудування (1941) та ін.

Перебування України у складі Рос. держави і СРСР рельєфно і суперечливо проявилося в СПб. — столиці, "найбільш неросійському з усіх російських міст".

Усупереч поширеній думці українці масово не брали участь у буд. роботах на "петровському" етапі існування СПб. Щоправда, 1721—23 укр. козаки працювали на спорудженні каналу в обхід Ладозького озера, який мав велике значення для життєзабезпечення столиці та її зв’язку із країною.

У петровський час у СПб. бували гетьман І.Скоропадський, наказний гетьман П.Полуботок (помер в ув’язненні в Петропавловській фортеці), ген. обозний Я.Лизогуб (див. Лизогуби), літописець Г.Граб’янка, полковник, пізніше гетьман Д.Апостол; за Катерини II — останній кошовий Запороз. Січі П.Калнишевський. Із часів Петра I українці входили до держ. еліти Рос. імперії. Із 1716 в СПб. жив Феофан Прокопович. У царювання Єлизавети Петрівни піднеслися брати О.Г.Розумовський і К.Розумовський, а в царювання Катерини II і Павла I — О.Безбородько. П.Завадовський — перший у Росії міністр нар. освіти (1802—10) — здійснив радикальну реформу системи освіти. На посту міністра (1810—16) його заступив О.Розумовський. 1802—07 і 1819—23 міністром внутр. справ був В.Кочубей (див. Кочубеї). Держ. контролером і дипломатом в епоху Миколи I був О.Кушельов-Безбородько. Міністрами фінансів Рос. імперії були граф Ф.Вронченко і О.Абаза. Міністром фінансів та закордонних справ Тимчасового уряду був Мих.Терещенко. Губернатором СПб. 2003—11 була уродженка Шепетівки В.Матвієнко.

У царювання Єлизавети Петрівни (1741—61) при дворі тримали бандуристів, придворний хор складався майже цілком з укр. співаків, серед яких 1741—44 був Г.Сковорода. 1763 було створено Придворну співоцьку капелу, яку очолював спочатку М.Полторацький, а з 1796 — Д.Бортнянський. У СПб. працював композитор і поет-перекладач П.Ніщинський. З капелою і Петерб. консерваторією були пов’язані композитори С.Гулак-Артемовський (перша вистава опери "Запорожець за Дунаєм" відбулася 1862 в СПб.), М.В.Лисенко, М.Леонтович, гол. диригентом Маріїнського театру 1914—18 був М.Малько.

Автором іконостаса у Петропавловському соборі є уродженець України І.Зарудний. В Академії мист-в навчалися і працювали живописці Д.Г.Левицький, А.Лосенко, В.Боровиковський, І.Сошенко, А.Мокрицький, М.Ярошенко, Р.Судковський, М.Самокиш, скульптори І.П.Мартос (ректор Академії мист-в із 1814) і Л.Молодожанин (Лео Мол, автор пам’ятника Т.Шевченку на Слов’янській площі, СПб., 2000). У СПб. працювали архітектори укр. походження М.Гребінка, А.Томішко, М.Перетяткович, О.Бубир та ін.

Із СПб. пов’язані долі багатьох письменників — уродженців України. 1798 в СПб. надруковано перший твір нової укр. літератури — "Енеїду" І.Котляревського. 1828 в СПб. приїхав М.Гоголь, тут розкрився його письменницький талант, було написа- но твори укр. тематики. Уродженець Полтави М.Гнєдич 1829 переклав рос. мовою поему Гомера "Іліада". У 1840-х рр. Є.Гребінка видавав у СПб. укр. альманах "Ластiвка". У СПб. жили і працювали поети та прозаїки О.Афанасьєв-Чужбинський, Н.Кукольник, Д.Мордовець, В.Короленко та ін. 17 років (1831—45 і 1858—61) прожив у СПб. Т.Шевченко, який тут став вільним від кріпацтва (завдяки зусиллям петерб. інтелігенції, 1838) і відбувся як художник і поет.

Українці та уродженці України посідали помітне місце в наук. колах СПб.: учений-енциклопедист Н.Амбодик-Максимович; засновник петерб. мат. школи М.Остроградський; віце-президент Імператорської АН математик В.Буняковський; анатом і фізіолог Д.Велланський (Кавунник); ветеринар, віце-директор Мед. департаменту проф. Я.Кайданов; лейб-медик, один із засновників Т-ва рос. лікарів у С.-Петербурзі Ю.Андрієвський; член Мед. колегії, директор створеної за його проектом Петерб. медико-хірургічної академії (майбутньої Військово-мед. академії) С.Андрієвський; професор Військово-мед. академії І.Калинський-Гелліт; історик, письменник, один із керівників Кирило-Мефодіївського товариства М.Костомаров; хімік, академік В.Тищенко та ін.

У петерб. вищих навч. закладах здобули освіту тисячі українців. Петербурзький університет закінчили етнограф, автор укр. гімну П.Чубинський, основоположник біогеохімії, перший президент УАН В.Вернадський. Випускник Гол. пед. ін-ту в С.-Петербурзі М.Маркевич створив "Историю Малороссии". Ін-т інженерів шляхів сполучення закінчив Є.Патон.

СПб. був також містом українознавства: 1777 видано перше дослідження з укр. етнографії "Описание украинских свадебных простонародных обрядов" (автор — Г.Калиновський); 1798 М.Антоновський випустив "Историю о Малой России", а Я.М.Маркович — 1-шу частину "Записок о Малороссии, ее жителях и промышленности"; на поч. 19 ст. О.Павловський створив "Грамматику малороссийского наречия" (видана 1818) і словник укр. мови; 1819 М.Цертелєв опублікував перший збірник укр. фольклору "Опыт собрания старинных малороссийских песен". Заснована 1839 при Мін-ві нар. освіти Археогр. комісія почала видавати документи і матеріали з історії України. Вперше застосовано укр. правопис у фольклорно-істор. збірнику "Записки о Южной Руси" (1856—57). Імператорська АН видала "Очерк истории украинского народа" М.Грушевського (1904). 1914—16 опубліковано енциклопедичну працю "Украинский народ в его прошлом и настоящем". На Вищих жін. (Бестужевських) курсах 1906—18 викладала історію України О.Єфименко.

У 2-й пол. 19 ст. СПб. став важливим центром формування укр. нац. самосвідомості. У СПб. проходила літ., наук. і видавнича діяльність П.Куліша, було створено укр. фонетичну абетку "кулішівку" і систему укр. правопису ("Граматка", 1857), працювала заснована ним перша укр. друкарня, в якій під кер-вом Д.Каменецького друкували т. зв. метелики — маленькі книжечки творів укр. письменників (Т.Шевченка, Марка Вовчка, Г.Квітки-Основ’яненка та ін.). За 3 роки було видано бл. 40 книжок під спільною назвою "Сільська бібліотека". Восени 1858 в СПб. почала роботу перша в імперії українська "Громада" (див. Громади), заснована членами колиш. Кирило-Мефодіївського т-ва (М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Шевченко). Опубліковано альманах "Хата" (1860) і 9 номерів ж. "Основа". 1861 вийшов з друку "Букварь южнорусский" Т.Шевченка. Легальна діяльність петерб. "Громади" тривала до літа 1863 (до Валуєвського циркуляру 1863). Із 1880-х рр. вона поступово перетворилася на клуб петерб. українців, періодично відновлюючи свою роботу (востаннє — 1907—17). Перед Першою світовою війною в СПб. було більше 20 легальних і нелегальних "громад" (Петерб. укр. громад. зібрання, громади в Політехнічному, Цивільних інженерів, Технологічному, Гірничому, Лісовому ін-тах і у Військово-мед. академії) заг. чисельністю бл. 300 осіб.

1886 в СПб. вперше відбулися гастролі укр. театральної трупи М.Л.Кропивницького, які здобули захоплені відгуки публіки. Великий успіх супроводжував також гастролі труп М.Заньковецької, М.Старицького та ін.

29 листопада 1898 відкрилося "Общество имени Т.Г. Шевченко для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях Санкт-Петербурга" (працювало до 1918). Засновниками т-ва були М.Микешин, Д.Мордовець, А.Маркевич (голова), Д.Яворницький, Д.Менделєєв, М.Реріх, членами — В.Короленко, І.Рєпін, Л.Жемчужников, М.Лисенко, М.Заньковецька, М.Кропивницький, Марко Вовчок та ін. Т-во займалося популяризацією творчості Т.Шевченка та ін. укр. авторів, а також фольклору: видано "Кобзар", альбом малюнків Т.Шевченка, проводилися літературно-муз. вечори, урочисте святкування 100-річчя з дня народження Т.Шевченка.

У роки революції 1905—07 в СПб. відновилося видання періодики укр. мовою. 1905 Імператорська АН більшістю в один голос визнала існування української мови як самостійної. 1906 вийшло 6 номерів літературно-політ. і популярно-наукового ж. "Вiльна Україна" (редактор — А.Шабленко), після чого редактора заарештували, але 1907 лінію журналу продовжила газ. "Наша дума" (редактор — А.Шабленко під псевдонімом А.Сумський; видання заборонили після виходу двох номерів). Того ж 1907 з’явилося 12 номерів газ. "Рiдна справа — Вісті з Думи" (редактори — М.Хотовицький, С.Нечитайло), органу укр. фракції у 2-й Держ. думі (див. Державна дума Російської імперії), після розгону якої видання було припинено. Виданням укр. фракції в 1-й Держ. думі був журнал рос. мовою "Украинский вестник", заснований М.Грушевським (редактор — М.Славинський, 1906, 14 номерів).

Із СПб. пов’язана діяльність укр. політ. діячів поч. 20 ст. В 1-шу Держ. думу від укр. губерній було обрано 102 депутати, з них 44 об’єдналися в укр. парламентську фракцію (голова — І.Шраг, консультант — М.Грушевський). У 2-й Держ. думі 47 депутатів укр. губерній об’єдналися в укр. громаду і проголосили метою своєї діяльності "реорганізацію правління в дусі національної територіальної автономії усіх частин Російської імперії". П.Скоропадський закінчив петерб. Пажеський корпус (1893), був активним членом "Громади"; 1906—08 С.Петлюра працював у петерб. пресі, у т. ч. в ж. "Вiльна Україна"; депутат 1-ї Держ. думи М.Славинський в 1917 — член Виконавчого к-ту Української національної ради в Петрограді, представник Тимчасового уряду при Українській Центральній Раді; О.Лотоцький і П.Стебницький очолювали Укр. нац. раду в Петрограді (1917), при цьому П.Стебницький був також комісаром УЦР при Тимчасовому уряді; О.Шульгін співробітничав з петерб. укр. періодикою, представляв українців у Петрогр. Раді (1917); С.Веселовський був ген. консулом Української Держави в Петрограді (1918). 1918—20 працювало Пн. т-во укр. громадян (210 осіб).

У рад. період в Петрограді/Ленінграді працювали 11 укр. театрів (із 1919 до 1931), у т. ч. єдиний на теренах Росії укр. держ. театр "Жовтень" (1930—31, худож. керівник — Д.Ровинський), діяло наукове "Товариство прихильникiв (із 1923 — дослiдникiв) української iсторiї, письменства та мови" (1921—33, голова — В.Перетц, заступник — А.Лященко), яке отримало статус наук. комісії ВУАН, вийшло 3 збірки наук. праць. 1926—35 функціонував Ленінгр. укр. дім просвіти, який проводив велику культурно-просвітницьку роботу серед ленінгр. українців; при ньому працювало Укр. земляцтво пролетарських студентів (1930—35). При Ленінгр. асоціації пролетарських письменників з кінця 1920-х рр. до 1932 діяла укр. секція ім. В.Еллана (секретар — Я.Олесич), опубліковано альманах "Український пролетар" (1931). 1936—38 багато працівників укр. к-ри в Ленінграді були репресовані.

1989 було створено Укр. культурно-просвітницьке об’єднання (т-во) ім. Т.Шевченка (метою якого проголошено відновлення і розвиток нац. самосвідомості українців Ленінграда / С.-Петербурга, вивчення і популяризацію укр. к-ри, реалізацію прав і свобод членів об’єднання), 1994 — Фонд укр. к-ри С.-Петербурга і Ленінгр. обл. З ініціативи цих двох орг-цій 1997 засновано Укр. національно-культ. автономію С.-Петербурга (УНКА СПб., голови: послідовно — М.Жигло, М.Субота, В.Тегза). У рамках УНКА діють укр. земляцтва (роменське, полтавське, донецьке), братство художників "Кобзар", хор; видають книжки з укр. історії та к-ри; виходять журнал-дайджест "Забута країна" (редактор — О.Стащак), журнали "Українці і Петербург" та "Кобзар" (редактор — В.Косенко), "Нова основа" (редактор — Б.Бойченко). 2001 на Левашовському меморіальному кладовищі під СПб. встановлено пам’ятний хрест українцям, які загинули в роки сталінських репресій (автор — В.Косенко). Із 1998 в СПб. працює ген. консульство України.

1. Радакова Е. Українські козаки на Ладожськім каналі. «ЗНТШ», 1896, т. 12
2. Лебединская Т.Н. Санкт-Петербург и Украина: XVIII—XX вв.: Историко-биографический словарь. СПб., 2002
3. Многонациональный Петербург: История. Религия. Народы. СПб., 2002
4. Смирнова Т.М. Национальность — питерские: Национальные меньшинства Петербурга и Ленинградской области в ХХ веке. СПб., 2002
5. Романова Н.М., Михайленко В.В. Национальные общества Санкт-Петербурга: XVIII—XXI вв.: Научное информационно-справочное издание. СПб., 2004
6. Санкт-Петербург: Энциклопедия. СПб., 2006
7. Жигло Н. Украинцы Санкт-Петербурга: Документальная летопись. СПб., 2009
8. Многонациональный Петербург: Карта-путеводитель, вып. 1. СПб., 2010