САРМАТИ — іраномовні кочові племена, які проживали із 2 ст. до н. е. по 4 ст. в степах від Зх. Казахстану до Подунав’я. Племена С. походженням пов’язані з кочовиками Центр. Азії та Саяно-Алтайського регіону (усуні та юечжі китайс. хронік). Вони посунули на зх. під тиском кочових хунну наприкінці 2 ст. до н. е. У давньогрец. письмовій традиції С. іноді називають "савроматами", але археол. к-ра савроматів відмінна від сарматської. Провідні племінні союзи С., відомі за письмовими джерелами, — язиги, роксолани, аорси, сіраки, алани.

Перші сарматські племінні об’єднання — язиги та роксолани — з’явилися на території сучасної України в 2 ст. до н. е. У серед. 1 ст. сюди перекочували аорси та алани, а язиги під їхнім тиском відійшли до Середньодунайської низовини. Сіраки проживали в Пн.-Зх. Передкавказзі. У серед. 3 ст. С. Пн. Причорномор’я підпали під навалу готів та частково увійшли до їхнього об’єднання. Кінець сарматської к-ри на території сучасної України пов’язаний із навалою гунів 375. Завойовники частково винищили С. та їхніх союзників готів, частково асимілювали їх, включивши до складу своєї орди. Сліди С. у вигляді археол. знахідок та топонімів простежуються аж до Пн. Італії, Франції та Пн. Африки.

Археол. к-ра С. на теренах від Уралу до Дону поділяється на 3 періоди: ранньосарматський (2—1 ст. до н. е.), середньосарматський (1 — серед. 2 ст.) та пізньосарматський (2-га пол. 2 — 4 ст.). Сарматська к-ра сучасної України має дещо ін. періодизацію: 1-й період (2 ст. до н. е. — серед 2 ст.) з фазами А1 (2—1 ст. до н. е.), А2 (1-ша пол. 1 ст.) та В (2-га пол. 1 — серед. 2 ст.) і 2-й період (2-га пол. 2 — 4 ст.) з фазами С1 (2-га пол. 2 — серед. 3 ст.) та С2 (2-га пол. 3 — 3-тя чв. 4 ст.).

Єдиними археол. пам’ятками сарматської к-ри є курганні поховання. С. ховали померлих у переважно впускних похованнях у більш ранні кургани. Поховальне начиння яскраво демонструє розвинуте соціально-майнове розшарування сусп-ва. Найбагатші гробниці з численними золотими та срібними прикрасами належали "царям" та "царицям" (за термінологією антич. авторів): Чугуно-Крепінка серед. 2 ст. (розкопки С.Санжарова), Соколова Могила серед. 1 ст. (розкопки Г.Ковпаненко), Весняне кінця 1 ст. (розкопки О.Симоненка), Ногайчикський курган 2-ї пол. 1 ст. (розкопки А.Щепинського), Пороги кінця 1 ст. (розкопки Б.Лобая та О.Симоненка), Михайлівка кінця 1 ст. (розкопки А.Добролюбського), Мокра серед. 2 ст. (розкопки Т.Щербакової).

С. були кочовими скотарями з рухливим типом кочування. Склад череди — насамперед вівці та коні. У сарматських могилах як напутню їжу застосовували тільки баранину, а про розвиток конярства свідчать знахідки спорядження для їзди верхи, зброї воїна-вершника й слава С. у стародавньому світі насамперед як непереможних кіннотників. С. являли собою т. зв. народ-військо, де все чоловіче і частина жіночого (незаміжні дівчата) населення були воїнами. Гол. родом військ була легка кіннота, заможні кочовики складали панцирну кінноту.

У С. існували традиційні для кочовиків ремесла: обробка металів (зокрема вир-во зброї і прикрас, у т. ч. із золота), обробка шкіри і виготовлення виробів із неї тощо. Знахідки прясел у жін. похованнях свідчать про наявність ткацтва. Безумовно, сарматські жінки виробляли повсті, обробляли шкіру та ін. продукти тваринництва.

С. Пн. Причорномор’я підтримували жваві торг. зв’язки з навколишнім світом. У сарматських могилах знайдені численні зразки грец. та рим. продукції: ювелірні вироби, амфори, керамічний, скляний і металевий посуд.

Столовий та кухонний посуд С. досить різноманітний. Заможні кочовики могли дозволити собі мати дорогі червонолакові й скляні посудини, у могилах знаті знаходять коштовні золоті, срібні та бронзові глеки й чаші рим. виробництва (Чугуно-Крепінка, Мокра).

Різноманітні були прикраси сарматських чоловіків і жінок, деякі з них є справжніми шедеврами давнього ювелірного мист-ва. Знатні воїни носили золоті й срібні гривни (Пороги, Ногайчикський курган), їхні пояси прикрашалися гарнітурою з коштовних металів (Пороги). Сарматки вінчали зачіски діадемами (Соколова Могила), носили сережки та браслети зі вставками коштовних камінців, груди і шию прикрашали намистами (Соколова Могила, Ногайчикський курган, Михайлівка).

СИМОНЕНКО Олександр Володимирович

1. Скрипкин А.С. Азиатская Сарматия. Саратов, 1990
2. Симоненко А.В. Сарматы Таврии. К., 1993
3. Марченко И.И. Сираки Кубани. Краснодар, 1996
4. Kulcsár V. A kárpát-medencei szarmatak Barbaricum temetkezési szokásai. Aszód, 1998
5. Максименко В.Е. Сарматы на Дону (Донские древности, вып. 6). Азов, 1998
6. Симоненко О.В. Сармати. В кн.: Давня історія України, т. 2. К., 1998
7. Симоненко А.В. Сарматы Северного Причерноморья. В кн.: Великая Скифия (учебное пособие). Запорожье, 2002
8. Його ж. Хронология и периодизация сарматской культуры Северного Причерноморья. В кн.: Сарматские культуры Евразии: Проблемы региональной хронологии. Краснодар, 2004
9. Bârcă V., Symonenko A. Călăreţii stepelor: Sarmaţii în spaţiul Nord-Pontic. Cluj-Napoca, 2009
10. Симоненко А.В. Сарматские всадники Северного Причерноморья. СПб., 2010