 Бібліографічне посилання: Сас П.М.
САРМАТИЗМ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sarmatyzm_teoriia (останній перегляд: 18.03.2022)
САРМАТИЗМ
САРМАТИЗМ — культурно-істор., політ. і світоглядні орієнтації, пов’язані з ідеєю істор. наступництва давніх сарматів та етногенетичної спорідненості з ними; елітарна станова концепція походження польс. шляхти, що викристалізувалися в польс. книжній к-рі (насамперед історіографії) 16 ст. С. справив помітний вплив на літературу, ідеологію і ментальність шляхетського сусп-ва Королівства Польського та Речі Посполитої 16—18 ст. Ідейний інструментарій С. розроблявся з урахуванням сарматських сюжетів, наявних у творах антич. істориків та географів. У Геродота Сарматія означала територію на схід від Танаїсу (Дону), а на захід від неї давньо-грец. історик локалізував скіф. землі (у нього вони охоплювали межі сучасної України по Волинь і Поділля). У пізнішій антич. літ. традиції Геродотова Скіфія стала називатися Сарматією. Клавдій Птолемей, який виходив із тогочасних уявлень про Танаїс як кордон між Європою та Азією, писав про Європ. Сарматію, котру, за його уявленням, на зх. обмежували Сарматські гори (Карпати), Вісла; на пн. — Сарматський океан (Балт. море); на пн. сх. — невідомий для нього край; на сх. — Азіатська Сарматія (історик розташовував її між Танаїсом, Волгою, Меотідою (Азовське море), Херсонесом Таврійським (Крим), Понтом Евксинським (Чорне море)). "Сарматська" термінологія перейшла до лексикону хроністів раннього і середнього середньовіччя (насамперед французьких і німецьких). За її допомогою вони позначали як сарматів доби Великого переселення народів, так і сучасних їм слов’ян, а також географічно окреслювали землі Сх. Європи. "Сарматська" термінологія була прищеплена польс. книжності насамперед завдяки Я.Длугошу. Він уживав терміни "Сарматія", "сармати" і "Польща", "поляки" як понятійні та мовні синоніми (водночас "слов’янське" розуміння термінів "Сарматія" і "сармати" було в історика невиразним). Наприкінці 15 — на поч. 16 ст. поряд з античним, тобто давнім, геогр. розумінням Сарматії цей термін став набувати політ. забарвлення — дедалі тісніше пов’язувався із поняттям д-ви Ягеллонів. У новолат. поезії (Ян із Віслиці, Павло Русин із Кросна та ін.) "Сарматія", "сармати" наповнювалися як античним, так і сучасним (ягеллонським), змістом. Задля наголошення на величі класичної італ. к-ри у цій поезії експлуатувався образ суворого, позначеного "варварською" простотою сучасника-"сармата". Упродовж 16 ст. сарматська тема міцно закоренилася в польс. історіографії (Матвій з Мехова, М.Бєльський (див. Бєльські), М.Кромер, М.Стрийковський, О.Гваньїні та ін.). У працях польс. істориків Сарматія в політ. плані спрямовувалася на держ. спадщину династії Ягеллонів, а географічно пов’язувалася зі слов’янськими землями Центр. і Сх. Європи; наголошувалося на сарматському родоводі слов’ян, у т. ч. поляків і русинів (українців), а також героїзувалося і міфологізувалося їхнє істор. минуле, тобто сарматам фактично відводилася роль праслов’ян (тези про Сарматську д-ву, засновану бібл. прабатьками слов’ян, воєнну звитягу сарматів-слов’ян та ін.). Ідейні лінії та змістові компоненти сарматської теми, що опредметнилися в польс. історіографії 16 ст. (тлумачення Сарматії і сарматів у класичному, політ. і праслов’ян. значеннях), стали живильним розчином для виникнення елітарної станової концепції походження польс. шляхти. Згідно з нею польс. шляхта мала нібито особливе етнічне походження — її предками оголошувалися сармати, котрі, як доводилося, підкорили предків польс. селян і міщан. Водночас етногенетична версія С. існувала й поза межами станового С. польс. шляхти (у такому контексті запотребувалася, напр., нім., чеськими і швед. істориками 17 ст.). У політико-ідеологічній концепції сарматського походження польс. шляхти обґрунтовувався привілейований соціальний і політ. статус не лише шляхтичів-поляків, а й представників литов. і рус. (укр.) шляхти Речі Посполитої. С. перетворився на джерело польс. месіанства. Із плином істор. часу сприйняття С. змінювалося: за доби Просвітництва цим терміном позначалися анархізм, свавільність та ін. негативні риси польс. шляхти; після поділів Польщі 1772, 1793, 1795 "сарматська" термінологія вживалася щодо поляків, які боролися за свободу своєї Батьківщини; у сучасній польс. істор. науці під С. розуміється, зокрема, комплекс культ. і цивілізаційних явищ доби пізнього Відродження та бароко (шляхетський стиль життя, система цінностей, стереотипи поведінки тощо), які в межах європ. культ. і цивілізаційного простору засвідчили оригінальний характер польс. шляхетської к-ри. С. справив вплив на політ. свідомість укр. шляхти, причому його понятійний та ідейний інструментарій використовувався (як в А.Киселя) для обстоювання регіональних політ. інтересів укр. шляхетства; С. позначився на творчості новолат. поетів, а також письменників-публіцистів т. зв. українсько-польс. літ. пограниччя (С.Оріховський та ін.); певною мірою він відбився в укр. історіографії 17—18 ст., у т. ч. в Густинському літописі, працях Ф.Софоновича, С.Величка. |
