САВРОМАТИ — давньогрец. назва великого масиву кочових племен східноіранської мовної групи, які проживали в 6—3 ст. до н. е. в степах Євразії від Приуралля до Дону і передгір’їв Кавказу. На думку філологів, слово "савромат" походить від давньоіранського "саоромант", що означає "оперезаний мечем" або "той, хто носить меч". За археол. даними, у формуванні к-ри С. провідну роль відіграли племена андронівської к-ри доби пізньої бронзи, що їх пов’язують з аріями. В "Авесті" (найдавніші тексти якої відносять до 14—12 ст. до н. е.) згадуються племена "сайріма", які проживали біля річки Ра (Волга).

Розрізняють Волго-Донський та Самаро-Уральський локальні варіанти савроматської археол. к-ри. Перший пов’язують із власне С., другий — із даями та ісседонами антич. джерел. Перші відомості про С. подає Геродот, який наводить легенду про їхнє походження від шлюбів скіфів та амазонок. За Геродотом, С. брали участь у передньоазіатських походах скіфів та були їхніми союзниками у війні з перським царем Дарієм I. Частина С. Самаро-Уральського варіанта брала певну участь у формуванні ранньосарматської культури (див. Сармати).

Масові археол. пам’ятки С. не трапляються західніше Сіверського Дінця (прит. Дону). На території України лише одне поховання 4 ст. до н. е. (Ушкалка в районі Нікопольської переправи) може бути визнане савроматським. Нащадками С. вважають кубанських сарматів-сіраків. Із 3 ст. до н. е. пам’ятки С. не відомі.

СИМОНЕНКО Олександр Володимирович

1. Смирнов К.Ф. Савроматы. М., 1964
2. Максименко В.Е. Савроматы и сарматы на Нижнем Дону. Ростов-на-Дону, 1983