 Бібліографічне посилання: Пилипенко О.О.
ЩЕБЕТОВКА, смт АРК [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Schebetovka_smt (останній перегляд: 18.03.2022)
 Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ЩЕБЕТОВКА, СМТ АРК
ЩЕБЕТОВКА (до 1946 — Отуз) — с-ще міськ. типу Автономної Республіки Крим, підпорядковане Феодосійській міськраді. До складу Щебетовської селищної ради входять с-ще Курортне і с. Краснокам’янка. Розташов. в долині р. Отуз. Населення 3,5 тис. осіб (2009). Уперше згадується як Отузи (Otuzii) 1328. Із 1380-х рр. — у володінні Генуї (див. Італійська колонізація Північного Причорномор’я). Після 1475 ввійшла до Судацького кадилику санджаку Кефе (пізніше — Кафинського ейялету) Османської імперії. За переписом 1542, в Отузах мешкала громада "черкеських іудеїв", у 17—18 ст. тут був осередок караїмів. Із проголошенням незалежності Кримського ханату (1774) Отузи ввійшли до Бешкабацького кадилику каймаканства Кефе. Після анексії Криму Рос. імперією (1783) частина Отузької долини була надана у володіння поміщиці Александровій. На поч. 19 ст. землями володів генерал-майор Бакарюков. 1805 с. Отузи Феодосійського пов. Таврійської губ. мало 172 жителі, поділялося на 2 мусульманські квартали (маале); тоді ж було засноване нім. лютеранське поселення Драйсиг (у 1864 мешкали 43 німці, у 1911 — 69). Тут провів дитинство Н.Маркс (1861—1921), відомий збирач кримських легенд, перший ректор Кубанського ун-ту. 1842 розділене на окремі поселення — Верхній Отуз та Нижній Отуз, кожне з мечеттю, усього на 1865 в обох селах мешкали 433 жителі. Осн. госп. галузями були вівчарство, конярство, виноробство та садівництво. Чисельність населення сіл швидко зростала: у 1897 налічувалося 1818 мешканців (кримські татари, греки, вірмени, німці). На поч. 20 ст. вниз по долині Бакче-Доре заселювалися землі до моря, був збудований курорт Приморські Отузи (із 1946 — Кримське Примор’я, із 1978 — Курортне), частина мешканців переїхала на узбережжя. 1901 тут оселився з метою дослідів з бальнеології й гідротерапії проф. Т.Вяземський і заснував (1907) Карадазьку біостанцію (із 1963 — відділ Ін-ту біології пд. морів АН УРСР). У 1920-ті рр. засновано 11 колгоспів, з початком колективізації (1929) їх об’єднано у 2 радгоспи. 1941 депортували німців села Драйсиг, 1944 — крим. татар, вірмен і греків. Після Другої світової війни два радгоспи об’єднали у винрадгосп "Коктебель" винкомбінату "Масандра", у нього спрямували переселенців із центр. областей Росії, пн. р-нів України та Білорусі. 1946 Отузи перейменували на Щ. 1952 в Щ. побудували винзавод. 1960 поселення дістало статус с-ща міськ. типу. 1963 створено Карадазький заповідник, 1977 — дельфінарій. В околицях Щ. знято багато фільмів (напр. "Люди і дельфіни", Київнаукфільм, 1984). Нині Щ. відома як центр виноградарства та виноробства, діє з-д коньяків. У нижній частині Щ. (Курортне) діють пансіонати, турбази та бази відпочинку. В околицях Щ. — археол. пам’ятки: античні (3 ст. до н. е. — 3 ст.) і середньовічні (8—9, 13—15 ст.) селища, рештки середньовічних монастирів й укріплень. З писемних джерел 14—15 ст. відомо про вірм. монастирі Сурб Мкртич і Сурб Лусаворич. | 
