Бібліографічне посилання: Томазова Н.М. ЩЕПКІН Михайло Семенович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Schepkin_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЩЕПКІН Михайло Семенович (17(06).11.1788—23(11).08.1863) — драм. актор, співак (бас), реформатор укр. і рос. театрів. Дід Є.Щепкіна. Н. в с. Красне Обоянського пов. Курської губ. (нині село Бєлгородської обл., РФ) в сім’ї дворового — управляючого маєтками графа Г.Волькенштейна. Освіту здобув у Суджанському повітовому (1799—1801) та Курському губернському (1801—03) уч-щах, де під час навчання брав участь у самодіяльних виставах. 1805 за дозволом свого пана почав сценічну діяльність у приватній трупі Курського театру братів Барсових. Із 1816 — у театральній трупі І.Штейна та Й.Калиновського (Харків), де швидко здобув визнання. 1818—21 — актор Полтав. вільного театру під кер-вом І.Котляревського, де зіграв ролі у п’єсах "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" (обидві — 1819). І.Котляревський разом із кн. С.Волконським та ін. допоміг викупити Щ. з кріпацтва. 1822 переїхав до Москви, став актором Імператорського Московського театру (із 1824 — Малого театру). Вважався найкращим виконавцем ролей у творах О.Грибоєдова, М.Гоголя, О.Островського, О.Сухово-Кобиліна та ін. Перший виконавець партій в операх та водевілях О.Аляб’єва, О.Верстовського, Ф.Шольца та ін. Приятелював з О.Пушкіним, М.Гоголем, кн. П.Вяземським, Н.Кукольником, К.Брюлловим, М.Некрасовим, А.-Ф.Олдриджем та ін. діячами к-ри. Він ніколи не поривав своїх творчих зв’язків з Україною та укр. театром: увів до діючого репертуару Малого театру твори І.Котляревського і Г.Квітки-Основ’яненка, часто гастролював в Україні (1829, 1842, 1845, 1850 — у Харкові, 1837, 1845, 1846, 1850 — в Одесі, 1843 — у Києві, 1846 — у Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, 1850 — у Полтаві). Був приятелем Т.Шевченка і 1857 спеціально приїхав до Нижнього Новгорода (нині місто в РФ), щоб зустріти поета, який повертався із заслання. Т.Шевченко подарував йому свій автопортрет і присвятив поему "Неофіти". Щ. заклав основи теорії і практики сценічного реалізму, "театру переживання", перевтілення в сценічний образ. Його метод базувався на відтворенні правди життя, але не простому копіюванні її, а худож. осмисленні та розкритті її внутр. змісту. Його учнями та послідовниками на укр. сцені були М.Л.Кропивницький, М.Заньковецька, М.К.Садовський, П.Саксаганський.

Останні свої дні провів у Ялті, де й помер. Поруч із ним був лікар та укр. письменник С.Руданський. Похований на П’ятницькому кладовищі в Москві.