Бібліографічне посилання: Галайчак Т.Ю. ЩУРАТ Василь Григорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Schurat_V (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЩУРАТ Василь Григорович (24. 08.1871—27.04.1948) — учений-літературознавець, фольклорист, педагог, поет, перекладач, публіцист. Д-р філології (1896), професор (1939). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1914), ВУАН (із 1929 до 1930), АН УРСР (1939). Н. в с. Вислобоки (нині село Кам’янка-Бузького р-ну Львів. обл.). 1884 розпочав навчання в Академічній гімназії у Львові, 1892 — на філол. ф-ті Віденського ун-ту. 1896 у Відні захистив докторську дис. про літ. пам’ятку Київської Русі "Слово Даниїла Заточника", одержав учений ступінь д-ра філології. Був знайомий з І.Франком та М.Драгомановим, був членом укр. молодіжних т-в "Громада" і "Січ", а також гуртка польс. літераторів.

Після повернення з Відня 1896—98 працював співредактором газ. "Буковина" в Чернівцях, редактором органу літ. угруповання "Молода муза" ж. "Світ" (1906) і тижневика "Неділя" (1912). Друкував статті, переклади, вірші в австрійс., польс., чеській, західноукр. пресі. 1898 в Чернів. ун-ті склав пед. іспит, учителював у державних г-зіях Перемишля (1898—1901), Бродів (1901—04), де заснував філію Львівського товариства "Просвіта", із 1907 — Львова. 1921 відмовився присягнути на вірність польс. д-ві, через що втратив право обіймати держ. посади.

1921—34 Щ. — директор і викладач приватної жін. г-зії сестер-василіанок і одночасно перший ректор, зав. кафедри, викладач історії укр. мови і красного письменства Львівського таємного українського університету (1921—25). Водночас належав до укр. пед. т-ва "Рідна школа", очолював т-во письменників і журналістів ім. І.Франка (1925—39). 1929 обраний дійсним членом ВУАН, однак 1930, зважаючи на процес у справі "Спілки визволення України" і політ. репресії в УСРР, зрікся цього звання. 1939 поновлений у званні дійсного члена АН УРСР. 1939—41 Щ. — професор Львів. ун-ту, із 1940 — керівник групи шевченкознавства Ін-ту укр. літератури у Львові, 1944—48 — директор Львів. б-ки АН УРСР.

Осн. сфера зацікавлення Щ. — літературознавство. Він — автор понад 200 розвідок, статей, монографій, зокрема розвідок про Т.Шевченка, М.Шашкевича, П.Куліша, І.Котляревського, І.Франка, Ю.Федьковича та ін. Йому належать збірки поезій "Lux in tenebris" (1895), "Мої листи" (1898), "Раз до мене молодість прийшла", "На трембіті" (1904), "Історичні пісні" (1907); поем "Зарваниця" (1902), "В суздальській тюрмі" (1916); гімн "Просвіти" та ін. Переклав на укр. мову значну кількість як прозових, так і поетичних, творів з нім., польс., італ., румун., угор., рос., білорус. мов, зокрема твори Й.-В.Гете, А.Міцкевича, Ю.Словацького. Автор єдиного перекладу на укр. мову пам’ятки франц. епосу — "Пісні про Роланда". Опублікував збірку колядок і щедрівок "Український вертеп" (1930). Посмертно були видані його "Поезії" (1957) та "Вибрані праці із історії літератури" (1963).

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1948).

П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі.