СЕНАТ У РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ — вища палата двопалатного вального сейму, в якій домінували магнати. Як політ. інститут виник у Королівстві Польському в 16 ст. на основі королів. ради (у 1-й пол. 15 ст. налічувала 73-х світських та духовних сановників, входила до вального сейму, відіграючи там вирішальну роль). У роки правління короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда I склад сенату Королівства Польського набув характеру замкненої корпорації й охоплював катол. архієпископів та єпископів, воєвод, каштелянів, а також коронних і двірських сановників (свого часу вони входили до королів. ради), які виступали під назвою міністрів: великого і коронного маршалків, канцлера коронного і підканцлерів коронних, підскарбничого. Після Люблінської унії 1569 сенат поповнився такими самими литов. сановниками. Проте поза межами сенату, через його закритий характер, залишалися впливові в Речі Посполитій сановництва: коронного підскарбія, гетьмана великого коронного і гетьмана польного коронного, великого і польного гетьманів литовських. На поч. 17 ст. до сенату входили 140 сенаторів, яких призначали довічно. Прийняття рішень у сенаті відбувалося не голосуванням, а шляхом почергового висловлення сенаторами своєї думки; король, або від його імені канцлер, формували заг. позицію сенату з того чи ін. питання (конклюзію), що враховувала думку більшості сенаторів. У політ. системі Речі Посполитої сенат не виконував самостійних функцій, його компетенція була порівняно обмеженою, хоча шляхта адресувала до сенату ряд своїх вимог. Певним винятком щодо цього був інститут сенаторів-резидентів.

САС Петро Михайлович

1. Dzieje sejmu polskiego, t. 1. Warszawa, 1984
2. Wyczański A. Polska Rzeczpospolitą szlachecką. Warszawa, 1991
3. Opaliński E. Kultura polityczna szlachty polskiej w latach 1587—1652. Warszawa, 1995
4. Bardach J. та ін. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1996