СЕВАСТОПОЛЬ — місто зі спец. статусом (є адм.-тер. одиницею першого порядку). Місто-герой. Розташов. у пд.-зх. частині Крим. п-ова, навколо унікальної Севастопольської (Ахтіарської) бухти. С. не входить до Автономної Республіки Крим. Севастопольській міській раді підпорядкована територія ("Великий Севастополь", "Севастопольський регіон") площею 833 км2 (а також акваторія бухт площею 216 км2), яка охоплює, крім власне міста Севастополь, м. Інкерман, смт Кача і бл. 30-ти сіл (об’єднаних в 1 селищну раду і 4 сільради), а також поселення, що офіційно втратили статус окремих населених пунктів (найбільше з них — Балаклава). Територія, підпорядкована Севастопольській міській раді, поділена на 4 адм. р-ни: Балаклавський, Гагарінський, Ленінський, Нахімовський. Заг. чисельність населення "Великого Севастополя" 388,4 тис. осіб (2001), у т. ч. міське — 365,6 тис., сільське — 22,8 тис. осіб. 1939—59 і 1984—95 місто мало режим "закритого адміністративно-територіального утворення".

У 2-й пол. 18 ст. на пн. березі Севастопольської бухти (у сучасній Сухарній балці) існувало татар. село Ак-Яр (у рос. традиції Ахтіар). 1773 бухту вперше відвідали рос. військ. моряки на чолі зі штурманом І.Батуриним. 1778 на її березі з’явилися земляні укріплення, споруджені О.Суворовим.

Із переходом Криму під владу Рос. імперії Ахтіарська бухта стала місцем базування новоствореного Чорномор. флоту; 14 (3) червня 1783 почалося буд-во порту і міста, яке спочатку називали Ахтіар, а згідно з указом рос. імп. Катерини II від 21 лютого 1784 воно дістало назву С. (1797—1826 офіційно мав назву Ахтіар). Надання права вільної торгівлі сприяло швидкому зростанню міста — уже 1792 воно мало 15 тис. мешканців, а флот налічував 58 кораблів з особовим складом у 9 тис. осіб. 1804 С. офіційно проголошено гол. військ. портом Чорномор. флоту, 1809 — фортецею. Гол. командир флоту і портів Чорного моря з 1805 був водночас і губернатором С. (див. Миколаївське і Севастопольське військове губернаторство). Найзначнішим підпр-вом міста стало адміралтейство, де ремонтували, а з 1808 — і будували військ. кораблі. У 1820-х рр. С. — найбільше місто в Криму з населенням 30 тис. осіб. 1830 в С. стався т. зв. холерний бунт, під час якого з 15 (3) до 19 (7) червня місто було в руках повсталих.

У 1830-ті — 1-й пол. 1850-х рр. місто пережило період піднесення, пов’язаний із діяльністю М.Лазарєва на посадах нач. штабу і гол. командира Чорномор. флоту. У цей час з’явилися нове адміралтейство (нині Севастопольський мор. з-д ім. С.Орджонікідзе), комплекс казарм, берегові казематовані батареї, здійснено реконструкцію міста на засадах класицизму (архіт. Дж.Уптон), зокрема впорядковано забудову Центр. пагорба. На 1850 чисельність населення становила більше 40 тис. осіб (із них більше 30 тис. — нижчі військ. чини).

Під час Кримської війни 1853—1856 С. опинився в центрі воєнних дій. 349 днів тривала оборона міста (див. Севастопольська оборона 1854—1855). Згідно з Паризьким мирним договором 1856 Рос. імперії було заборонено мати на Чорному морі військ. флот. Унаслідок цього зруйнований війною С. пережив період занепаду, який тривав до кінця 1870-х рр., коли почалося відродження Чорномор. флоту. Розвиткові міста сприяли дозвіл іноз. суднам входити до гавані (комерційний порт у С. діяв до 1894, а потім був перенесений до Феодосії) і спорудження залізниці Лозова (нині місто Харків. обл.) — С. (1875). Наприкінці 19 ст. С. знов став найбільшим містом Криму; у центр. кварта-лах почали споруджувати багатоповерхові прибуткові будинки, 1898 відкрився рух електричного трамваю. До святкування 50-річчя Севастопольської оборони (1905) було створено меморіальний комплекс Історичного бульвару та ряд пам’ятників, реконструйовано Примор. бульвар. 1873 утворено Севастопольське градоначальство, яке охоплювало, крім власне міста, Балаклаву й ряд дрібних населених пунктів. Градоначальник був одночасно командиром порту і комендантом міста. 1890 в С. із Миколаєва переведене все управління Чорномор. флоту. Під час революції 1905—1907 в листопаді 1905 в С. відбулося Севастопольське збройне повстання. Напередодні Першої світової війни у зв’язку зі збільшенням військ. замовлень у С. спостерігалося пром. піднесення. 1913 населення С. становило 61,3 тис. осіб, градоначальства — 72,2 тис. осіб. Чорномор. флот напередодні I світ. війни мав бл. 400 суден.

Після повалення самодержавства реальна влада в місті перебувала в руках командуючого флотом віце-адмірала О.Колчака. За вплив на флот вели боротьбу Укр. чорномор. громада, меншовицько-есерівська рада депутатів армії, флоту і робітників та більшовицький військово-революц. к-т. Останній у грудні 1917 проголосив у С. рад. владу. 1 травня 1918 в С. увійшли нім. війська, яких 23 листопада 1918 змінили англо-франц. війська. 19 квітня 1919 рад. владу було відновлено, але 23 червня 1919 С. був зайнятий денікінцями. Із 4 квітня 1920 С. — резиденція П.Врангеля й очолюваного ним уряду Півдня Росії. 13—14 листопада 1920 із С. організовано евакуювалися морем військовослужбовці Російської армії та цивільні особи, які не бажали залишатися в Криму під владою більшовиків. 15 листопада 1920 до міста увійшли червоні війська та було остаточно встановлено рад. владу.

Пром. розвитку С. в міжвоєнний період сприяло введення в дію кількох електростанцій та облаштування торг. порту, спорудження трамвайної лінії С. — Балаклава. Мор. з-д почав будувати океанські судна-лісовози, теплоходи, парові шхуни для торг. флоту. 1940 діяли 4 військ.уч-ща (у т. ч. авіаційне в Качі), філіал Моск. ін-ту комунального буд-ва, 2 драм. театри, 2 яхтклуби. Провідним наук. центром у галузі фізіотерапії став Ін-т фізичних методів лікування (відкритий 1912). Населення міста в 1941 становило 112 тис. осіб (у 1923 — 63,4 тис.).

Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 місто знов тримало оборону, яка тривала 250 днів (див. Севастопольська оборона 1941—1942). Із 4 липня 1942 до 9 травня 1944 місто було окуповане гітлерівцями. Під час окупації активно діяло комуніст. підпілля. С. був здобутий рад. військами в ході Севастопольської наступальної операції 1944. У жовтні 1948 при РМ СРСР було організовано спец. управління для відбудови вщент зруйнованого міста. Тоді ж С. виділили зі складу Крим. обл. в самостійний адміністративно-госп. центр із власним бюджетом і зарахували до катего- рії міст респ. підпорядкування РРФСР. У зв’язку з передачею 1954 Криму до складу УРСР С. набув статусу міста респ. підпорядкування УРСР.

У 1960—80-х рр. пріоритетною галуззю госп-ва С. лишався військово-пром. комплекс (бл. 90 % усього обсягу вир-ва); заново були створені приладобудівна та рибна галузі. Нині С. спеціалізується на судноремонті, суднобудуванні, точному машинобудуванні, рибопереробці, харчовій пром-сті. У місті базується практично весь мор. транспортно-рефрижераторний флот України. Відповідно до угоди між Україною та РФ (27 травня 1997) С. є базою Чорномор. флоту РФ і ВМС України. У С. діють кілька вищих навч. закладів, у т. ч. Севастопольський держ. тех. ун-т (створений 1963 на базі філіалу Одес. політех. ін-ту як Приладобудівний ін-т), Академія ВМС ім. П.Нахімова (створена 1992 на базі Чорномор. вищого військово-мор. уч-ща ім. П.Нахімова і Севастоп. вищого військово-мор. інженерного уч-ща), Севастопольський нац. ун-т ядерної енергії та пром-сті (створений 1996), філія Московського університету (із 1999) і науково-дослідні ін-ти — Ін-т біології пд. морів (веде початок від біологічної станції, заснованої 1871) та Мор. гідрофізичний ін-т (у С. — із 1963). Із 1993 діє аеропорт "Бельбек".

Архітектурно-меморіальні комплекси: Істор. бульвар, Малахов курган, Сапун-гора. Пам’ятки архітектури: Графська пристань (1840—46), Петропавлівська церква (1840—44), "вежа Вітрів" (1849), акведуки в Аполлоновій і Ушаковій балках (1840-ві рр.), Володимирський собор на Центральному пагорбі (1854, 1862—88), Володимирський собор у Херсонесі Таврійському (1861—92), храм Святого Миколая (1857—70), Покровський собор (1891—1905), будівля Військово-історичного музею Чорноморського флоту (1895), забудова вулиці Великої Морської (кін. 1940-х — поч. 1950-х рр.), Матроський клуб (1954); фортифікаційні споруди 1-ї пол. 19 — серед. 20 ст., у т. ч. Костянтинівська батарея (бл. 1840) і Михайлівська батарея (1846). Істор. некрополі, у т. ч. Братське кладовище захисників С. 1854—55 та поховання воїнів антирос. коаліції 1854—55. Численні пам’ятники, у т. ч. О.Козарському (1834—39), затопленим кораблям (1905), В.Леніну (1957), П.Нахімову (1959), Катерині II (2008). На території "Великого Севастополя" — нац. заповідник "Херсонес Таврійський" та його філії — фортеці Каламіта і Чембало, численні археол. пам’ятки різних епох, у т. ч. мезолітична стоянка Мурзак-Коба, менгіри в с. Родніковське, городище Херсонеса Таврійського та пам’ятки його антич. округи, рим. військ. табір біля Балаклави, печерні монастирі Загайтанської скелі.

Музеї: Севастопольський музей героїчної оборони і визволення міста, Військово-істор. музей Чорномор. флоту РФ (відкритий 1869 як музей Севастопольської оборони), Худож. музей ім. М.Крошицького (відкритий 1927 як картинна галерея), акваріум-музей Ін-ту біології пд. мо- рів, Військово-морський музей (експозиція "Героїчний Севастополь") у приміщеннях Михайлівської батареї, музейно-меморіальний комплекс "35-та берегова батарея".

У С. народилися рос. письменники К.Станюкович, А.Аверченко, Р.Казакова, організатор рос. суднобудування М.Казі, І.Папанін.

Веб-сайти міста: http://sev. gov.ua; http://sevastopol.osp-ua. info; http://sevastopol.info.

ВЕРМЕНИЧ Ярослава ВолодимирівнаВ., ВОРТМАН Дмитро Якович

1. Головачев В.Ф. История Севастополя как русского порта. СПб., 1872
2. Зайончковский А.М. Исторический путеводитель по Севастополю. СПб., 1907
3. История города-героя Севастополя: 1783—1917 гг., т. 1. К., 1960
4. ІМіС УРСР: Кримська область. К., 1974
5. Веникеев Е.В. Архитектура Севастополя. Симферополь, 1983
6. Севастополю 200 лет: 1783—1983: Сборник документов и материалов. К., 1983
7. Ванеев Г.И. Севастополь: 1941—1942: Хроника героической обороны, кн. 1—2. К., 1995
8. Скориков Ю.А. Севастопольская крепость. СПб., 1997
9. Воронин И.Н. Севастополь: Природа, экономика, экология. Симферополь, 1998
10. Севастополь: Энциклопедический справочник. Симферополь, 2000
11. Шавшин В.Г. Бастионы Севастополя. Симферополь, 2000
12. Кравченко В. Український Севастополь. Севастополь, 2001
13. Маношин И.С. Героическая трагедия: О последних днях обороны Севастополя (29 июня — 12 июля 1942 г.). Симферополь, 2001
14. Алтабаева Е.Б., Коваленко В.В. На рубеже эпох: Севастополь в 1905—1916. Севастополь, 2002
15. Орехов В.В. Французская армия у стен Севастополя: 1854—1856 гг. Симферополь, 2003
16. Шавшин В.Г. Каменная летопись Севастополя. Севастополь, 2004
17. Память о прошлом: Документы, исследования, научные статьи, подготовленные сотрудниками Государственного архива г. Севастополя. Севастополь, 2007
18. Иванов В.Б. Севастополь: Историческая летопись: 1783—2008. Севастополь, 2008
19. Його ж. Тайны Севастополя, кн. 1—6. Севастополь, 2008
20. Пам’ятки історії та культури України: Каталог-довідник, зошит 3: Каталог-довідник пам’яток історії та культури України: Місто Севастополь. К., 2008
21. Рожманов В.Г. Інвестиційний потенціал розвитку міста Севастополя. Севастополь, 2008
22. Чверткин Е. Незабытый Севастополь, ч. 1—2. Севастополь, 2008—09
23. Коваленко А.И. Архитектура Севастополя в стилях и направлениях. Симферополь, 2010