Бібліографічне посилання: Юр М.В. ШАЛІМОВ Олександр Олексійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shalimov_O (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШАЛІМОВ Олександр Олексійович (20.01.1918—28.02.2006) — хірург. Д-р мед. н. (1959), професор (1961). Дійсний член АН УРСР (1978; із 1991 — АН України, із 1994 — Національна академія наук України). Герой Соц. Праці (1982), Герой України (2005). Засл. лікар РРФСР (1956), засл. діяч н. УРСР (1967). Н. в с. Введенка (нині село Липецької обл., РФ) в бідній сел. родині. 1925 сім’я переїхала на Кубань, де оселилася на х. Звєздилін (нині у складі х. Ігнатіївський Республіки Адигея, РФ). 1936—41 навч. в Кубанському мед. ін-ті. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 працював на посаді гол. лікаря та хірурга в лікарнях Краснодара, Нерчинсько-Заводська (нині с. Нерчинський Завод Забайкальського краю, РФ). 1944 працював гол. лікарем та зав. відділу міжрайонної лікарні Петровська-Забайкальського (нині місто Забайкальського краю, РФ). 1946 проходив курси підвищення кваліфікації в Московській клініці, під кер-вом проф. В.Брайцева, познайомився з усіма хірургічними клініками міста (О.Вишневського, Б.Петровського, В.Казанського та ін. провідних лікарів, уролога А.Фрумкина), зокрема з міським НДІ швидкої допомоги ім. М.Скліфосовського, де переймав майстерність у відомого хірурга С.Юдіна. Для Ш. цей ін-т став школою, яка відкрила йому шлях у велику хірургію. Із 1946 працював хірургом Брянської обласної лікарні. 1955 йому присвоєно звання кандидата, 1959 — д-ра мед. н. 1959—70 — провідний хірург і керівник у лікарнях та наук. закладах Харкова. Із 1970 — зав. кафедри Київ. ін-ту вдосконалення лікарів, із 1972 очолював Київ. НДІ клінічної та експериментальної хірургії Мін-ва оборони УРСР. Із 1975 — засновник і директор Ін-ту хірургії та трансплантології, що нині названий його іменем. 1992—2006 — почесний директор Ін-ту клінічної й експериментальної хірургії НАН України. Як хірург-новатор володів творчим даром, модифікував та вдосконалював методики оперативних втручань, запроваджував нові й оригінальні розробки при операціях на стравоході, легенях, підшлунковій залозі, серці, в онкології. Під його кер-вом виконано перші в УРСР пересадки підшлункової залози хворим на діабет.

Автор більше 830 наук. праць, написав 30 монографій, зокрема: "Хірургія підшлункової залози" (1964), "Атлас хірургічних операцій на органах черевної порожнини" (1965), "Хвороби підшлункової залози та їх хірургічне лікування" (1970), "Хірургія стравохідного тракту" (1987) та ін. Видав 3 атласи, автор 112 винаходів. Серед його учнів — 52 д-ри і 86 канд. наук. Із 1988 і до кінця життя був почесним директором Київ. НДI клінічної та експериментальної хірургії Мін-ва оборони УРСР/України.

Лауреат Держ. премії УРСР (1977), Держ. премії СРСР (1985).

П. у м. Київ.