Бібліографічне посилання: Осташко Т.С. ШЕЛУХИН Сергій Павлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shelukhin_S (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЕЛУХИН Сергій Павлович (псевдоніми — С.Павленко, С.Просвітянин, С.Кондратенко та ін.; 07.10.1864—25.12.1938) — громад., політ. і держ. діяч, учений-правознавець, історик. Професор (1921). Н. в маєтку Деньги (нині село Золотоніського р-ну Черкас. обл.) в поміщицькій сім’ї. 1888 закінчив юрид. ф-т Київ. ун-ту. 1888—93 працював у Єлизаветградському окружному суді, 1893—97 — слідчим, мировим суддею Кам’янець-Подільського суд. округу, 1897—1902 — товаришем (заст.) прокурора Кишинівського окружного суду, із 1902 — член Одес. окружного суду. Належав до Одес. юрид. т-ва, викладав теорію права, державне право, російське цивільне право в класичних гімназіях, займався науково-дослідницькою працею. На 14-му Археол. з’їзді в Чернігові (1908) виголосив доповідь про стародавність і державно-правове значення назви "Україна". Широко відомою, у т. ч. й за кордоном, є його праця "Німецька колонізація на Україні", видана українською (1913) і російською (1914) мовами. Дійсний член Одеського археологічного товариства.

Належав до Української радикально-демократичної партії (із червня 1917 — Українська партія соціалістів-федералістів). Член Української Центральної Ради, голова Укр. революц. керівничого к-ту в Одесі. Із січня 1918 — суддя Ген. суду УНР, із 31 січня 1918 — міністр суд. справ УНР. 23 травня — 7 жовтня 1918 — голова укр. делегації на мирних переговорах між Українською Державою та РСФРР 1918. Із 8 липня 1918 — сенатор Державного сенату Української Держави. За Директорії Української Народної Республіки — міністр юстиції в уряді В.Чехівського, 1919 — член укр. делегації на Паризькій мирній конференції 1919—1920. 1921—38 — професор кримінального права, 1928—35 — декан ф-ту права і сусп. наук, 1926—28 і 1935—38 — проректор Українського вільного університету в Празі (Чехословаччина). 1924—25 — професор Українського високого педагогічного інституту. Один із засновників Українського правничого товариства в Празі. Автор оглядових праць "Звідкіля походить Русь" (Прага, 1929), "Україна — назва нашої землі з найдавніших часів" (Прага, 1936).

П. у м. Прага.