Бібліографічне посилання: Чухліб Т.В. ШЕРЕМЕТЄВ Петро Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sheremetiev_P (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЕРЕМЕТЄВ Петро Васильович ("Большой"; р. н. невід. — п. 29. 04.1690) — рос. держ. і військ. діяч. З московського боярського роду тюркського походження. Старший син Василя Петровича Шереметєва, батько Б.Шереметєва. Протягом 1645—54 служив при дворі рос. царя Олексія Михайловича. Був у складі рос. армії, що прийшла на допомогу гетьману Б.Хмельницькому під час Національної революції 1648—1676. Брав участь у російсько-польс. переговорах 2-ї пол. 1650-х рр. Виступав проти гетьмана І.Виговського в українсько-рос. війні 1658—59. На прохання наказного гетьмана Я.Сомка та гетьмана І.Брюховецького на чолі рос. підрозділів здійснював походи до Севська (нині місто Брянської обл., РФ) та Путивля (1662, 1663, 1664) для оборони від військ польс. короля Яна II Казимира Ваза. 1662 став севським воєводою. Протягом 1665—69, 1681 — воєвода рос. гарнізону в Києві. 22—23 лютого 1666 єпископ Мефодій Филимонович разом з київ. ігуменами домагалися від Ш. дозволу надіслати до царя Олексія Михайловича чолобитників з вимогою збереження їхніх стародавніх прав і свобод, які порушувалися призначенням митрополита з Москви замість вільного його обрання. Воєвода дозволив поїхати з "чолобитною" до царя ігуменові Київського Свято-Кирилівського монастиря Мелетію Дзику. Ш. не міг належно забезпечити утримання в Україні 6 тис. "ратних людей", а також придушував антимоск. повстання 1668 на чолі з І.Брюховецьким (див. Повстання 1668). Поза тим сприяв діяльності Київ. колегіуму та підтримував стосунки з укр. духовенством. Ігумен Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря Феодосій Васковський присвятив йому "Орацію на воскресеніе Христово до Шеремета Петра Васильевича" (1681). У Києві мав при собі співаків і музикантів з українців, яких забрав із собою до Росії. Проводив переговори з гетьманом П.Дорошенком про його перехід під владу царя Олексія Михайловича. 1670 перебував у Казані (нині столиця Татарстану, РФ), а 1671 обороняв м. Симбірськ (нині м. Ульяновськ, РФ) від нападу військ козац. отаманів В.Уса і Ф.Шелудяка під час повстання С.Разіна. Протягом 1673—75 був новгород. воєводою, 1676—78 — тобольським воєводою. Боровся проти руху розкольників у Рос. правосл. церкві. 1675 та 1679 перебував з рос. військами в Києві на запрошення гетьмана І.Самойловича для оборони від турец. військ. 1682 придушував повстання стрільців у Москві, за що отримав чин "оружничого". Був одружений з Анною Федорівною Волинською (із 1643), а потім — з Марією Іванівною Шишкіною. Старший син Ш. від першого шлюбу — Борис Петрович — започаткував графську гілку роду.