Бібліографічне посилання: Пінчук Ю.А. ШЕВЧЕНКО Федір Павлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shevchenko_F (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЕВЧЕНКО Федір Павлович (24 (11).08.1914—01.11.1995) — історик, археограф, організатор науки. Чл.-кор. АН УРСР (1969). Д-р істор. н. (1964), професор (1968). Н. в м-ку Дунаївці в сім’ї сільс. ремісника. По закінченні семирічної школи працював у колгоспі, на ф-ці в Києві, де навч. на робітн. ф-ті. Від 1933 — студент, від 1937 — викладач і аспірант Моск. історико-архів. ін-ту. 1943 захистив кандидатську, а 1963 — докторську дисертацію. 1940—45 — на науково-адм. роботі в держ. архів. установах УРСР, РРФСР та Узбецької РСР. 1944—50 — викладач Київ. ун-ту (доцент, зав. кафедри), 1945—49 — заст. голови Комісії історії Великої вітчизн. війни АН УРСР. Від 1949 — на наук. і науково-орг. роботі в системі АН УРСР: 1950—52 — учений секретар Президії АН УРСР; 1949—68 — зав. відділу Ін-ту історії АН УРСР. Відп. редактор "Українського історичного журналу" (1957—72); директор Ін-ту археології АН УРСР (1968—72). Від 1972 — старший наук. співробітник, зав. сектору, гол. наук. співробітник Ін-ту історії AH УРСР (із 1990 — Ін-т історії України АН УРСР, із 1994 — Інститут історії України НАН України). Автор понад 700 праць з історії середньовічної ранньомодерної України, а також Другої світової війни, зарубіжних слов’ян. країн, методології історії, архівознавства, історіографії, спец. істор. дисциплін та ін. Належав до "ревізіоністської" (реформістської, нонконформістської) течії укр. істориків, які прагнули розширити межі представлення нац. історії у великому рад. наративі. 1966 написав статтю "Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну ", в якій зробив спробу частково реабілітувати цього історика. Ініціював створення й очолював редколегії низки фахових та серійних видань: "Історіографічні дослідження в Українській РСР" (див. "Історіографічні дослідження в Україні"), "Історичні джерела та їх використання", "Середні віки на Україні", "Джерела з історії України". Брав участь у підготовці фундаментальних документальних видань "Возз’єднання України з Росією" (т. 1—3, М., 1953), "Документи Богдана Хмельницького (1648—1657)" (К., 1961) та ін. На поч. 1970-х рр. зазнав утисків під час кампанії "боротьби проти буржуазного націоналізму", яка спричинилася до адміністративних заходів та репресій щодо академічних інституцій, а також низки укр. вид-в і журналів. Виховав цілу плеяду укр. істориків-медієвістів та джерелознавців. Почесний громадянин м. Дунаївці (1992).

Лауреат Держ. премії УРСР в галузі н. і т. (1984).

Нагороджений орденом "Знак пошани", медалями.

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.