Бібліографічне посилання: Тарнашинська Л.Б.
ШЕВЧУК Валерій Олександрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shevchuk_V (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці
ШЕВЧУК ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
ШЕВЧУК Валерій Олександрович (н. 20.08.1939) — прозаїк, драматург, літературознавець, перекладач, історик-медієвіст, один із чільних репрезентантів шістдесятництва. Н. в м. Житомир. Закінчив історико-філос. ф-т Київ. ун-ту (1963). В літературі дебютував 1962. Деякий час працював у вiддiлі музеєзнавства Держ. iстор. музею УРСР, згодом — у вид-вi "Молодь". Після вступу до Спілки письменників України (1967) обрав долю професiйного лiтератора; тривалий час керував історико-пізнавальним клубом "Літописець" при Спілці письменників України (1988—98). Ш. — автор 147 творів, що побачили світ окремими книгами, окремі з-поміж них перекладено 21 іноземною мовою; понад 500 літературознавчих та істор. статей. Упорядкував, здійснив переклади і видав книги Г.Сковороди "Сад Пісень" (1968), "Твори" (т. 1—2, 1994), "Твори" (1996); збірки-антології: "Аполлонова лютня" (1982), "Пісні Купідона (1994), "Антологія української поезії" (т. 1, 1984), "Марсове поле" (кн. 1—2, 1988—89) та ін. Його перу належать літературознавчі праці: "Дорога в тисячу років" (1990), "Із вершин та низин: книга цікавих фактів із історії української літератури" (1990), "Доля: книга про Т.Шевченка в образах та фактах" (1993), ""Енеїда” І.Котляревського в системі літератури українського бароко" (1998), "Муза Роксоланська: українська література XVI—XVIII століть" (кн. 1—2, 2004) та ін. Ш. активно присутній у полі досліджень нац. історії: переклав зі староукраїнської літературної мови, упорядкував і видав: "Твори" І.Вишенського (1986), "Літопис" С.Величка (т. 1—2, 1991); "Катехизис Петра Могили: оригінал 1645 р." (1996); "Мазепа Іван: художньо-документальна книга" (1992), "Самійло Кішка: історичні розвідки, думи, оповідання" (1993); "Літопис Густинського монастиря: документи" ("Пам’ять століть", 1996, № 2—3), "Літопис Мгарського монастиря (1682—1775)" ("Пам’ять століть", 1997, № 1). Автор праць: "Національна ідея в Україні, зокрема національно-визвольна, та її подвижники: історичний нарис" (2000), "Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII ст." у 2-х книгах (побачив світ 1-й т.; 2007). Автор численних статей на істор. тематику, зокрема з циклу "Етюди до історії українського державотворення". У полі його зору були постаті видатних діячів І.Виговського, П.Дорошенка, П.Могили, П.Полуботка, І.Мазепи, Д.Апостола, І.Самойловича, С.Наливайка, К.Розумовського, Й.Верещинського, В.Липинського, І.Скоропадського, О.Лазаревського та багатьох ін. Вагомим підсумком історико-пошукової та перекладацької діяльності Ш. став видавничий проект "Тисяча років української суспільно-політичної думки" у 9-ти томах (14-ти книгах, 2001). Гол. спонукою наук. та худож. творчості Ш. були й залишаються пошуки нац. ідентичності. Він виходить із сучасної потреби актуалізації нац. самопізнання в умовах відродження Укр. д-ви. У дослідженнях істор. подій домінує антропоцентричність, яка через персоналії форматує й історію укр. літератури, дослідженню якої письменник присвятив усе життя. В історіографічній моделі Ш. центр. місце займає укр. барокове письменство. Основу моделювання худож. світу письменника визначають насамперед філософсько-релігійні та аксіологічні домінанти епохи бароко. Глибоке знання джерел дало йому підстави висунути концепції багатомовності укр. літератури 16—18 ст., універсальності барокової картини світу та особливої ролі у нац. культ. розвитку освіт. та культ. осередків і шкіл (Київський, Києво-Чернігівський, Почаївський, Острозький). Ш. — почесний професор Житомир. ун-ту та Києво-Могилянської академії, почесний д-р Львів. ун-ту. Удостоєний звання засл. діяча польс. к-ри (за переклади творів Я.Івашкевича та К.Галчинського). Лауреат Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1988, роман-триптих "Три листки за вікном"), премії фонду родини Антоновичів (1999), літ. премій ім. Є.Маланюка, Олени Пчілки, І.Огієнка, О.Копиленка та багатьох ін. Нагороджений орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го ст. (1999). |
дата публікації: 2013 р.
Праці: - Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року. «Україна: Наука і культура», 1991, вип. 25
- В’ячеслав Липинський — історик, політик та мислитель. «Сучасність», 1992, № 6
- Гетьман Кирило Розумовський та кінець козацької держави. «Розбудова держави», 1996, № 2—3
- Панегірик Богдану Хмельницькому та Івану Виговському з 1649 року. «Україна: Наука і культура», 1996, вип. 29
- Почаївський культурний осередок ХVIII — початку ХIХ століття. Там само
- Поетика бароко в українських літописах. «Українська мова та література», 1999, число 31
- «Епіцедіон» невідомого автора від 1585 року. В кн.: «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірник наукових праць», 2000, число 4, ч. 2
Література: - Жулинський М. У вічному змаганні за істину. В кн.: Шевчук В. Три листки за вікном: роман-триптих. К., 1986
- Блєдних Т. Історія в прозі Валерія Шевчука. «Слово і час», 1993, № 4
- Кравченко А. Валерій Шевчук. В кн.: Історія української літератури ХХ століття, кн. 2. К., 1995
- Жулинський М. Не конфлікт з часом, а порозуміння. «Пам’ять століть», 1997, № 2
- Бєляєва Н. Історична проза Валерія Шевчука в інтертекстуальному аспекті. «Слово і час», 2001, № 4
- Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука: постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури. К., 2001
|