Бібліографічне посилання: Масенко Л.Т. ШЕВЕЛЬОВ Юрій Володимирович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shevelov_Y (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЕВЕЛЬОВ Юрій Володимирович (псевдоніми — Юрій Шерех, Григорій Шевчук та ін.; 17.12. 1908—12.04.2002) — учений-гуманітарій широкого профілю — славіст, мовознавець, літературознавець, культуролог, публіцист. Д-р слов’ян. філології (1949), професор (1946). Дійсний член Української вільної академії наук (1948), Наукового товариства імені Шевченка (1949), іноз. член АН України (1991; із 1994 — Національна академія наук України). Н. в м. Харків. 1931 закінчив літературно-лінгвістичний ф-т Харків. пед. ін-ту професійної освіти. 1931—38 — викладач укр. мови, 1938—39 — доцент Харків. ін-ту журналістики, 1939—43 — доцент Харків. ун-ту. Із Харковом пов’язані початки наук. діяльності Ш. Тут він захистив під кер-вом Л.Булаховського канд. дис. на тему: "Із спостережень над мовою сучасної поезії" (1939), опублікував в "Учених записках" Харків. ун-ту дослідження "Традиція і новаторство в лексиці і стилістиці І.П. Котляревського" (1940).

1943 Ш. виїхав із Харкова на Захід. Із лютого 1943 до липня 1944 жив у Львові, де продовжував лінгвістичні студії. У Львові Ш. написав монографію "Внесок Галичини у формування української літературної мови" (1-ше вид. — у Німеччині 1962). Праця до сьогодні лишається найґрунтовнішою характеристикою західноукр. варіанта літ. мови і його ролі у становленні норм загальнонац. мовного стандарту. Ш. обстоював полідіалектний характер укр. літ. мови, виступаючи проти обмеження її джерельної бази полтавсько-київ. діалектом.

Із 1944 до 1949 Ш. перебував у таборах "Ді-Пі" в Німеччині. Ініціював і організував тут у середовищі укр. емігрантів Мистецький укр. рух (МУР), був заст. голови МУРу.

1946—49 Ш. — професор слов’ян. філології Українського вільного університету в Мюнхені (Зх. Німеччина). Для потреб викладання укр. мови написав у цей час підручник "Нариси сучасної української літературної мови" (опубл. 1951).

1950—52 Ш. — лектор рос. та укр. мов у Лундському ун-ті (Швеція), після переїзду до США 1952 — у Гарвардському ун-ті (1952—54). Протягом 1954—58 — доцент, а 1958—77 — професор кафедри слов’ян. філології Колумбійського ун-ту (Нью-Йорк; США).

Ш. належить до плеяди провідних славістів світу. У США і Німеччині не раз виходили збірники на його пошану. Він був дійсним членом НТШ у США, президентом УВАН у США (1959—61 і 1981—86), членом Амер. лінгвістичного т-ва, Польс. ін-ту мист-в і наук у США, членом ред. колегії "Енциклопедії українознавства" (відп. редактор циклу мовознавчих статей і автор значної частини їх), гол. редактором час. "Сучасність" (1978—81), засновником Об’єднання укр. письменників "Слово" у США.

Бібліографія праць Ш. (перелік укладений 1998) містить 872 позиції. Знавець багатьох мов, Ш. писав свої наук. дослідження укр., англ., нім., рос., польс., франц. мовами. Працював у різних мовознавчих галузях — історії слов’ян. мов, дослідження писемних пам’яток, діалектології, етимології, проблем сучасної укр. літ. мови та ін. слов’ян. мов, соціолінгвістики.

Розвідки Ш. присвячені різним слов’ян. мовам, але в центрі його лінгвістичних досліджень — українська мова, ін. східнослов’янські та польська мови.

Гол. об’єктом зацікавлень Ш. впродовж десятиліть була проблема слов’ян. і укр. етногенезу. Їй присвячені 3 фундаментальні англомовні праці Ш.: монографія про історію формування білорус. мови (1953), "Історична фонологія праслов’янської мови" (1964) та "Історична фонологія української мови" (1979). Відомим є висловлювання Ш. про останню із цих праць: "Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови".

На величезному за обсягом матеріалі писемних пам’яток і діалектних фактів Ш. зробив висновок про походження укр. мови безпосередньо із спільнослов’янської, час розпаду якої на окремі слов’ян. мови відносив до 6—7 ст. Теорія укр. етногенезу Ш. спростовує популярну концепцію рос. мовознавців О.Шахматова, Ф.Філіна, О.Хабургаєва та ін. про існування спільної східнослов’ян. мови (інакше — давньоруської, "общерусской") як попередниці трьох сучасних східнослов’ян. мов — української, російської та білоруської.

Ш. не оминав увагою і сучасний стан укр. мови. У монографії "Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900—1941): стан і статус" (1-ше вид. укр. мовою у перекладі О.Соловей — 1987, в англ. оригіналі — 1989) розглянуто проблеми розвитку укр. мови в 1-й пол. 20 ст., шляхи формування її загальнонац. літ. стандарту, унормування правопису й термінології, історію лексикографічної теорії і практики на тлі постійної протидії, що її зазнавала укр. мова з боку урядів панівних націй у різних частинах України. Це найповніше на сьогодні соціолінгвістичне дослідження мовної політики, яку провадили різні режими на окупованих укр. землях у зазначений період.

Ш. багато зробив для збереження й дослідження спадщини укр. мовознавців. Йому належать розвідки про В.Ганцова, О.Курило, К.Михальчука, О.Потебню, В.Сімовича, Л.Васильєва, зарубіжних славістів З.Штібера, Б.Унбегауна та ін. Ш. упорядкував і видав 2 томи праць В.Сімовича (Оттава, 1981—84), книжку маловідомих публікацій та листів О.Потебні "Олександер Потебня: Мова. Національність. Денаціоналізація" (Нью-Йорк, 1992), збірку творів В.Мови-Лиманського (Мюнхен, 1968), тритомник прози В.Домонтовича (Мюнхен, 1988).

Вагому частину спадщини Ш. становлять також його численні статті й есеї з літературознавства, літ. критики, мистецтвознавства, театрознавства, історії к-ри. Частина з них вийшла окремими збірками: "Не для дітей" (Мюнхен, 1964), "Друга черга" (Мюнхен, 1978), "Третя сторожа" (К., 1993).

Ш. — почесний доктор Ун-ту Альберти (Канада, 1983), Лундського ун-ту (Швеція, 1984), почесний професор Нац. ун-ту "Києво-Могилянська академія" (1992), Харків. нац. ун-ту ім. В.Каразіна (1999).

Лауреат Нац. премії України ім. Т.Шевченка (2000).

П. у м. Нью-Йорк.

Бібліогр.: Юрій Володимирович Шевельов (Юрій Шерех): Матеріали до бібліографії. Нью-Йорк, 1998.