Бібліографічне посилання: Корній Л.П. ШКІЛЬНА ДРАМА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shkilna_drama (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШКІЛЬНА ДРАМА — драм. твори, які ставилися в шкільних театрах при духовних та світських навч. закладах України з поч. 17 до 2-ї пол. 18 ст. Протягом 16—17 ст. шкільні театри були поширеним явищем у різних країнах Європи. У багатьох статутах європ. навч. закладів ішлося про шкільні вистави як обов’язкові. Шкільний театр був пов’язаний із предметом поетики і мав навч. функцію, а також служив морально-дидактичному та естетичному вихованню. У Зх. Європі із серед. 16 ст. формувався новий стиль духовної драми. Вона спиралася на досвід середньовічної драми, що проявилося у використанні жанрів містерії, міраклю, мораліте, у розробленні реліг. сюжетів, у поєднанні в драмі "високого" (осн. частина драми) та "низького" (в інтермедіях). Особливого значення Ш.д. надавали в єзуїтських навч. закладах, які були в багатьох країнах Європи, зокрема в Речі Посполитій.

Під впливом польс. та західноєвроп., зокрема єзуїтських, традицій шкільний театр розвивався і в Україні. Він пов’язаний із запровадженням в Україні школи слов’яно-греко-лат. типу (братські школи, колегіуми, Києво-Могилянська академія). Хоч укр. шкільний театр використовував досвід відповідного європ. театру, спирався на ті самі театральні жанри, розробляв подібні реліг. сюжети, проте в укр. Ш.д. поступово витворилася нац. специфіка. Укр. шкільні драми писалися віршами та були пов’язані з курсами поетики та риторики. Професори поетики були зобов’язані не тільки читати курс, але й писати драми і ставити їх силами студентів. Авторами більшості збережених драм є професори Києво-Могилянської академії, а також її випускники, які працювали за межами України. Драми називалися "комедіями", "трагедіями", "трагедокомедіями". Автори укр. курсів поетики при визначенні особливостей цих жанрів спиралися на античне вчення про драму (Арістотеля, Квінта Горація Флакка), на саму античну драму, на ренесансні італ. поетики 16 ст. (Ю.Скалігера) та польс. поетики (барокову поетику М.-К.Сарбевського). До різдвяних укр. драм належать "Комедія на день Рождества Христова" Димитрія Туптала (див. Димитрій Ростовський; 1702), "Комічеськоє дійствіє" М.Довгалевського (1736) та ін.; до великодніх — "Слово про збурення пекла" (середина, 2-га пол. 17 ст., невід. автора), "Мудрость предвічная" (1703, невід. автора), "Властотворній образ чоловіколюбія Божія" М.Довгалевського (1737) та ін.; до міраклів — анонімна "Драма про Олексія, чоловіка Божого", поставлена в 1674, "Комедія на Успеніє Богородиці" Димитрія Туптала (написана наприкінці 17 ст.) та ін.; до мораліте — "Воскресеніє мертвих" Георгія Кониського (1747), "Ужасная измена сластолюбиваго житія…" (1701). На поч. 18 ст. з’являються істор. драми. За бібл. сюжетом — драма Л.Горки "Іосиф Патріарха" (1708), драми, пов’язані з укр. історією, — "Владимир" Феофана Прокоповича (1705) про період Київської Русі, "Милость Божія" невід. автора (1728) про національно-визвольну боротьбу укр. народу під кер-вом Б.Хмельницького. Випускник Києво-Могилянської академії М.Козачинський, працюючи в Сербії у школі в м. Карловці (нині м. Сремські-Карловиці, Сербія; на запрошення сербського митрополита), написав там і поставив драму із сербської історії "Трагедія … о смерти посліднього царя сербського Уроша V і о паденії Сербського царства" (1733). Між діями або сценами основної (серйозної) драми вставлялися інтермедії — одноактні п’єси комічного змісту з повсякденного життя. Укр. Ш.д. була бароковим явищем, її зміст був ускладнений використанням алегорій, символіки. Вона, як і єзуїтська драма, використовувала музику, живопис, хореографію (пантоміму) та була видовищним явищем. Музика, яка звучала в Ш.д., не збереглася, але самі тексти свідчать про активну драм. функцію музики в драмах. На це вказують численні ремарки та словесні віршовані тексти муз. номерів, які називалися "кант" або "пініє". Незмінним у серйозній частині Ш.д. був спів хору. У більшості драм хор виконував функцію допоміжного персонажа та брав участь у розгортанні фабули драми. Він роз’яснював події драми і віщував про майбутнє, засуджував і повчав, співчував персонажам, оспівував особу й події тощо. Такі функції хору нагадували античну трагедію. В окремих драмах хор не був пов’язаний зі змістом драми і звучав тільки в кінці дій. Іноді в драмах персонажі співали соло або дуетом, у них звучала й інструментальна музика. Деякі ремарки вказують на використання в драмах церк. піснеспівів, що фіксувалися в укр. ірмолоях, а також популярних духовних кантів. Віршований словесний текст співів хору, поданий у драмах, такий самий, як і в кантах. Мелодія кантового типу могла використовуватися в партіях хору. Під впливом шкільних різдвяних драм розвивалася нар. вертепна драма. Ш.д. підготувала ґрунт для розвитку укр. драматургії 19 ст.