Бібліографічне посилання: Дмитрук В.І. ШКЛО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shklo_smt (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШКЛО — с-ще міськ. типу Яворівського р-ну Львівської області. Розташов. на р. Шкло (прит. Сяну, бас. Вісли), за 1 км від залізничної ст. Шкло-Старжиська. Населення понад 5,6 тис. осіб (2011).

Відоме як село з 14 ст. У 16—18 ст. належало до Яворівського староства. 1649 Ш. спустошили татари — союзники Б.Хмельницького. Після 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Ш. відійшло до володінь австрійс. Габсбургів (від 1867 — Австро-Угорщина). Після розпаду Австро-Угорщини (1918) — у складі Західноукраїнської Народної Республіки. 1919—39 Ш. належало Польщі (у складі Львів. воєводства). У вересні 1939 зайняте Червоною армією. Від 1939 — у складі Львів. обл. УРСР. У роки гітлерівської окупації входило до складу Генеральної губернії. С-ще міськ. типу від 1969.

Ш. відоме сірководневими джерелами. 1576 за дорученням польс. короля Стефана Баторія королів. лікар Войцех Очко відвідав Ш., зробив опис місц. води і запропонував спосіб її вживання. 1617 джерела описав львів’янин доктор Еразм Сикст. 1870 почав діяти держ. санаторій для офіцерів австро-угор. армії. Розвиток курорту тривав у міжвоєнний час (1932 відкрито санаторій для залізничників, 1938 — дитячий санаторій). Курорт був знищений під час Другої світової війни і відроджений 1947, коли тут відкрився військ. санаторій. 2003 на його базі створено держ. підпр-во "Санаторно-курортний лікувальний центр "Шкло”".

У Ш. народився Я.Гординський.

Архіт. пам’ятка: дерев’яна церква Святої Параскеви (1732).