Бібліографічне посилання: Михайловський В.М. ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shliakhta (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЛЯХТА (польс. szlachta, лат. nobilitas) — назва привілейованої верстви на укр. землях у 2-й пол. 14 — на поч. 20 ст. Термін походить від середньоверхньонімецького slachte (рід, плем’я), що утворилося від slahan (бити, удаватися в когось, бути подібним); в укр. мову потрапив після приєднання території Галицько-Волин. д-ви до Королівства Польського. Ознаками шляхтича були наявність герба та усвідомлення приналежності до шляхетської спільноти як у межах окремого регіону (земля, повіт, воєводство), так і держ. утворення в цілому. Генеза Ш. як соціальної групи сягає часів Київської Русі, коли оточення князя (дружинники, бояри) поступово перетворилося на окремий прошарок сусп-ва, специфічними рисами якого були наявність станових прав, особисте володіння земельною власністю та обов’язок служби верховному володареві. Структура Ш. з 2-ї пол. 14 ст. була підпорядкована нормам тих держ. утворень, до яких входили укр. землі.

У Королівстві Польському (на відміну від Великого князівства Литовського) вся Ш. була юридично рівною (егалітаризм стану). Проте в обох д-вах Ш. складалася з груп, які були фактично нерівними, — панів, зем’ян, бояр (замкових та панських). У ВКЛ до Ш. входила ще одна група — князі, котрі поділялися на князів головних та князів-повітників. Пани поділялися на панів радних (членів панів-ради), панів хоруговних та нетитулованих панів. Зем’яни поділялися на зем’ян господарських, зем’ян — тримачів пожиттєвих володінь (зем’яни господарські, князівські, панські) — та зем’ян залежних (замкові, князів, панів). Крім згаданих груп, в обох д-вах існувала безземельна група, яку складала шляхта-голота та Ш., що служила на дворах заможної та середньозаможної шляхти — т. зв. двірські (від польс. dworzanie).

На кінець 16 ст. шляхетська верства зазнала певної трансформації. Це пов’язано з виділенням серед можновладного прошарку магнатерії (магнатів), котра почала домінувати в Речі Посполитій. На українських землях, що до Люблінської унії 1569 входили до складу ВКЛ, привілейовані позиції займали князівські родини (Острозькі, Вишневецькі, Сангушки, Заславські). В тій частині, що була у складі Королівства Польського, переважали позиції старого малопольс. можновладства (Мнішки, Тарли) та представників родин, що зробили кар’єру в 16 ст. (Потоцькі, Калиновські).

У Королівстві Польському наприкінці 16 ст. з’явилися аристократичні титули, що стало додатковим чинником у фактичному розшаруванні Ш.

Козац. повстання 1-ї пол. та серед. 17 ст. призвели до формування в окремий стан козацької старшини, котра в 2-й пол. 17 ст., утвердившись у Лівобережній Україні, трансформувалася в соціальну верству, яка наслідувала шляхетський стан Речі Посполитої. У 2-й пол. 18 ст. ця група влилася в дворянство Рос. імперії. На землях під владою Речі Посполитої серед Ш. з’явилися родини, що почали користуватися аристократичними титулами, отриманими від імператора "Священної Римської імперії германської нації" та від Апостольського престолу. Поділи Речі Посполитої (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) призвели до включення шляхетського стану до складу привілейованої верстви д-ви Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина) та Рос. імперії, де вони мали доводити своє шляхетне походження (нобілітація).

У сусп. житті Ш. на укр. землях об’єднувалася в регіональні угруповання, котрі на своїх зібраннях (з’їздах, сеймиках) вирішували нагальні питання своєї території та обирали представників на загальнодерж. збори (коронні з’їзди, сейми). Від 1572 Ш. належало право обирати верховного володаря (короля). Ш. мала виключне право в провадженні судочинства (земський суд, підкоморський суд, гродський суд). Представники шляхетської верстви посідали всі уряди в д-ві (див. Урядники Корони Польської, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої). Шляхетський прошарок самоорганізовувався на засадах патронарно-клієнтарних стосунків, де довколо впливової особи (патрона, сюзерена) формувалися групи клієнтів та слуг.