Бібліографічне посилання: Комар В.Л. ШЛЯХТА ЗАГРОДОВА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shliakhta_zahrodova (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЛЯХТА ЗАГРОДОВА — дрібна (дрібнопомісна, загонова, ходачкова) шляхта — стан вільних людей, охоронців порубіжжя Польщі та Литви з 14 ст. Шляхетські загроди (польс. zagroda — садиба) у Речі Посполитій у майновому відношенні мало чим різнилися від сел. госп-в, але, на відміну від селян, шляхтичі були особисто вільними ("шляхтич на загроді — рівний воєводі" — польс. прислів’я).

1772—1848 Ш.з. в Галичині поступово втратила привілеї, які випливали з належності до шляхетської верстви: право посідання землі та підданих, право окремого судівництва (суд. імунітету), право участі в політ. житті тощо. Цьому сприяла цілеспрямована політика австрійс. урядів, а також соціальні й політ. зміни, що відбувалися в Габсбурзькій монархії (усе ж до 1848 галицькі шляхтичі були звільнені від рекрутських наборів). Від давніх привілеїв залишалися лише звичаї, які опиралися на підкреслений шляхетський сепаратизм: відмінність одягу, побуту, рис характеру, ментальності, збереження традицій, покликання на шляхетський родовід і герб, категорична заборона одружуватися з простими селянками.

У 19 ст. в Галичині рус. (укр.) шляхта греко-катол. обряду значно перевищувала за чисельністю шляхту римо-катол. визнання. Такий стан речей зберігся і в міжвоєнній Польщі. Влада 2-ї Речі Посполитої, проводячи політику асиміляції українців, вважала шляхетське походження громадянина або хоча б закінчення його прізвища на "-ський", "-цький", "-ич" ознакою приналежності до польс. національності. Це робили свідомо, добре знаючи, що "людність шляхетського походження визнання греко-католицького, національності руської".

Псевдотеорії, що базувалися на відсутності шляхетської верстви в українців, стали підґрунтям для полонізаційної акції, проведенням якої зайнялося військ. командування ЗС Польщі. Не вдаючись у проблеми походження й етнічної належності шляхтичів, військові визнали їх поляками. Перші кроки щодо полонізації Ш.з. були зроблені ще у 1920-х рр., проте 1935 у зв’язку із загостренням нац. і політ. ситуації в Галичині це питання набуло особливої актуальності.

Загалом у західноукр. землях організатори налічували від 800 тис. до 1 млн новоявлених "шляхтичів", що становило бл. 20 % всіх українців у Польщі. Акція "шляхти загродової" розпочалася в Турківському пов. Львів. воєводства в зоні дислокації Пшемисльського військ. округу. Згодом вона поширилася на всю Галичину, Полісся і Волинь. Уже 1939 Союз шляхти загродової налічував бл. 40 тис. осіб, організованих у 450 осередках. Незважаючи на невеликий успіх акції, вона призвела до загострення польсько-укр. відносин напередодні Другої світової війни.