Бібліографічне посилання: Касьянов Г.В. ШПОРЛЮК Роман Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shporliuk_R (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШПОРЛЮК Роман Васильович (псевд. — Павло Чернов; н. 08. 09.1933) — історик, публіцист. Д-р істор. н. (1965), професор (1965). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, іноз. член Національної академії наук України (2009). Н. в м-ку Гримайлів. Закінчив Люблінську держ. г-зію ім. гетьмана Я.Замойського (1951). 1951—55 навч. на юрид. ф-ті Ун-ту ім. М.Склодовської-Кюрі (Люблін, Польща), отримав диплом магістра права (спеціалізація — історія політ. думки). 1955—58 працював асистентом кафедри теорії д-ви і права цього ун-ту. 1958—60 продовжував освіту в Оксфордському ун-ті. 1961 захистив дис. на тему: "Політична думка Томаша-Гарріга Масарика". 1962—65 навч. в докторантурі Стенфордського ун-ту (шт. Каліфорнія, США). Докторська дис. на тему: "Михайло Покровський та його концепція історії Росії". 1965—91 — професор Ун-ту штату Мічиган (Енн-Арбор, США), із 1986 — директор Центру рос. та східноєвроп. студій цього ун-ту. 1991—2005 — професор кафедри історії України ім. М.Грушевського в Гарвардському ун-ті (США). Викладав історію України, Сх. Європи. 1996—2004 — директор Українського наукового інституту Гарвардського університету. Із 2005 — заслужений професор (professor emeritus) цього ун-ту. Почесний професор Нац. ун-ту "Києво-Могилянська академія".

Ш. — політ. аналітик та есеїст. Широко друкувався в час. "Сучасність" під псевд. Павло Чернов. На поч. 1990-х рр. — консультант провідних ЗМІ та держ. органів США; фахівець із проблем нац. відносин в СРСР та країнах Співдружності Незалежних Держав. У дослідженнях кінця 1980-х рр. особливий наголос робив на нац. питанні як гол. чинникові майбутнього розпаду СРСР. Нездатність центр. влади розв’язати нац. проблему, передусім питання рос. нац. ідентичності та державності, була, на його думку, серед гол. передумов краху СРСР.

Наук. погляди Ш. формувалися та еволюціонували під впливом його вчителів (Г.-Л.Зaйдлера, І.Берліна, Дж.Пламенаца, В.Вучініча, А.Мазура); праць І.Лисяка-Рудницького, К.Дойча, Т. Г.Масарика, Е.Гелнера, М.Покровського. Найвідоміша праця Ш. — "Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста" (1988, укр. переклад — 1998) — є поважним внеском у теор. осмислення еволюції та структури взаємодії націоналізму і комунізму. Ш. представляє виникнення та трансформації цих двох ідеологій як наслідок переходу сусп-в від аграрної до індустріальної епохи, як реакцію на модернізаційні процеси у світ. масштабі. Взаємодія комунізму та націоналізму, за Ш., — це не лише змагання, це також взаємні впливи, переплетіння, обопільні трансформації цих ідеологій.

Укр. історія у працях Ш. подається у тісному взаємозв’язку з історіями сусідніх центрально- і східноєвроп. націй, як складова спільних для регіону чи подібних процесів і тенденцій. Особливу увагу дослідник приділяє історії взаємин і взаємних впливів України, Росії і Польщі. В інтерпретаціях нової і новітньої укр. історії Ш. еволюціонував від лінійних версій у дусі концепції "національних відроджень" марксистського історика М.Гроха до ідеї асинхронності істор. процесів на укр. землях та наголосу на інструментальних чинниках становлення укр. нації.