Бібліографічне посилання: Ясь О.В. ШУЛЬГИН Василь Віталійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shulhin_V (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШУЛЬГИН Василь Віталійович (13(01).01.1878—15.02.1976) — рос. політ. діяч, журналіст і публіцист. Син історика В.Шульгина, двоюрідний брат Я.Шульгина. Н. в м. Київ. Закінчив 2-гу Київ. г-зію. Навч. на юрид. ф-ті Київ. ун-ту і одночасно на мех. відділі Київ. політех. ін-ту (1900—01). Пізніше відбув військ. службу в 3-й саперній бригаді в Києві. Депутат 2-ї, 3-ї та 4-ї Державних дум Російської імперії від Волинської губернії. За політ. переконаннями — послідовний монархіст. Редактор (із 1907) і видавець (1913—19) газ. "Киевлянин", в якій негативно висвітлювався укр. нац. рух. Лідер монархічної групи націоналістів-прогресистів Держ. думи Рос. імперії. Один з найвідоміших ідеологів рос. націоналістичного руху та Білого руху. 1908 виступив супроти скасування смертної кари. Підтримував політ. курс та реформи П.Столипіна. Під час процесу в Бейліса справі зайняв об’єктивну позицію, незважаючи на свої антисемітські погляди. Вважав, що справа Бейліса сфабрикована. За статтю з критикою цього процесу засуджений до 3-місячного ув’язнення. 1914 пішов добровольцем до рос. армії. Поранений у боях. Очолював земський санітарний загін. Із 1915 — один із лідерів Прогресивного блоку Держ. думи Рос. імперії. Член Тимчасового к-ту Держ. думи Рос. імперії, яка прийняла зречення від престолу рос. імп. Миколи II. У серпні 1917 заарештований як редактор "Киевлянина" за антиукр. агітацію, але незабаром звільнений. Очолював Позапарт. блок рос. виборців у Києві. Брав участь в організації Добровольчої армії. Від 1920 — на еміграції у Югославії, Франції та Польщі. 1925—26 нелегально відвідав Ленінград (нині м. Санкт-Петербург), Москву та Київ. Із 1931 — у Югославії. 1937 відійшов від політ. діяльності. 1944 захоплений рад. військами в Югославії та депортований до СРСР. До 1956 перебував в ув’язненні. На поч. 1960-х рр. під тиском органів рад. держ. безпеки був змушений звернутися з двома відкритими листами до рос. еміграції, в яких закликав її до примирення з рад. владою.

Автор публіцистичних праць та спогадів, у т. ч. про суспільно-політ. життя в Києві на поч. 20 ст.

П. у м. Владимир (нині місто в РФ).