Бібліографічне посилання: Собчук В.Д. ШУМСЬК, місто Тернопільської обл. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shumsk_mst (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШУМСЬК (1960—99 — Шумське) — місто Тернопільської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Кума (прит. Вілії, бас. Дніпра), на старовинному шляху з Кременця на Острог. Населення 5,2 тис. осіб (2007).

У 12—13 ст. Ш. — важливий пункт на межі Волинської землі й Київської землі, один із "городів" Погорини. У літопис потрапив у зв’язку із захопленням його на поч. 1150 галицьким кн. Володимирком Володаревичем, союзником Юрія Долгорукого в боротьбі з Ізяславом Мстиславичем за київ. престол. За договором 1152 з Ізяславом Мстиславичем та угор. королем Гезою II Володимирко Володаревич мав повернути Ш. та ін. поселення Погорини, але відмовився виконати цю умову. Весною 1153, після смерті князя, його син Ярослав Володимирович віддав спірні землі. У наступному десятилітті деякий час Ш. входив у володіння дорогобузького кн. Володимира Андрійовича, сина Андрія Доброго. Після вигнання його весною 1169 з Дорогобужа кн. Мстислав Ізяславич спалив Ш., а мешканців вивів у свій Володимир (нині м. Володимир-Волинський).

За поділом Волин. землі 1170 Ш. відійшов до частини Ярослава Ізяславича, 1211 належав разом із Дорогобужем і Луцьком кн. Інгвару Ярославичу. У переліку князів, полеглих у битві на Калці (див. Калка, битва на річці 1223), у літописі згаданий шумський кн. Святослав.

1226 Ш. відійшов разом із Луцькою землею до Романовичів. 1231 під Ш. зійшлися війська кн. Данила Романовича (див. Данило Галицький) та угор. королевича Андрія. 1259 князі Василько Романович і Лев Данилович вели тут переговори з Бурундаєм, під час яких дали згоду на знищення у володіннях Романовичів усіх оборонних споруд.

За польсько-литов. договором 1366 Ш. відійшов разом із підпорядкованою йому волостю у Волин. князівство Любарта Гедиміновича. У 1440-х рр. поселення залишалося ще центром волості, а далі втратило функції адм.-тер. осередку. На поч. 16 ст. Ш. становив уже володіння шляхетського роду Боговитинів. Іван Боговитинович збудував тут новий замок і виклопотав привілей на осадження міста (уперше в цьому статусі поселення згадане 1561). В останній чверті 16 ст. одна з гілок Боговитинів перетворила Ш. на свою резиденцію і почала додавати до прізвища складову "Шумський". Унаслідок вигасання чол. лінії Боговитинів-Шумських 1603 маєток успадкувала родина Єло-Малинських. 1637 волин. хорунжий Данило Єло-Малинський (див. Д.Малинський) заснував у місті при церкві Святої Трійці монастир василіан. 1656 тут функціонував також монастир францисканців. 1747 Олександр і Станіслав Єло-Малинські продали Ш. із належним до нього ключем великому гетьману литовському кн. Міхалу-Казімежу Радзивіллу.

Опинившись 1795 в результаті 3-го поділу Речі Посполитої (див. також Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) в Рос. імперії, Ш. входив у Кременецький пов. Волинської губернії. 1806 кн. Домінік Радзивілл продав м-ко та належний до нього ключ шляхтичу Ромуальду Бистрому. 1817 поселення перейшло до шляхетської родини Менжинських та ін. кредиторів нового власника. 1832 рос. уряд закрив францисканський монастир (1837 костьол перетворили на правосл. церкву). В результаті селянської реформи 1861 Ш. став волосним центром. 1867 рос. уряд конфіскував у Менжинських належну їм частину маєтку й передав її графу Антону Блудову.

Від жовтня 1920 до вересня 1939 Ш. перебував у складі Польщі та був центром гміни Кременецького пов. Волин. воєводства. У вересні 1939 поселення зайняла Червона армія. У грудні 1939 Ш. отримав статус села й потрапив у Терноп. обл., а в січні 1940 став районним центром. 3 липня 1941 поселення захопили гітлерівські війська. У липні 1942 гітлерівці розстріляли 2432 мешканці (переважно євреїв). 5 березня 1944 Ш. зайняла Червона армія. 1943—45 в лісах під Ш. базувалася Українська повстанська армія. 1960 поселення отримало статус с-ща міськ. типу й назву Шумське. 1999 йому надано статус міста з відновленням первісної назви.

Збереглися два городища літописного Шумська. Дитинець займає мисоподібну частину високого правого берега р. Кума в урочищі Замчисько на пд. околиці сучасного села Онишківці Шумського р-ну, а окольний город — мисоподібне підвищення на краю високого плато на пд. від дитинця в урочищі Городище на сх. околиці сучасного міста Шумськ. По сусідству з ними виявлено сліди 3-х поселень-супутників і курганного могильника. З ін. пам’яток старовини в місті є Спасо-Преображенська церква (у минулому — костьол францисканського монастиря, 1715). Діє районний краєзнавчий музей.