Бібліографічне посилання: Чухліб Т.В. ШВАЧКА Микита [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shvachka_M (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШВАЧКА Микита (бл. 1728 — кінець 18 ст.) — козац. полковник, один із ватажків Коліївщини. Н. на Волині. Певний час був козаком Нової Січі. Умів читати та писати. Восени 1767 перейшов у Правобережну Україну під час продажу запорожцями солі в Речі Посполитій. Був отаманом Канівського куреня в загоні С.Неживого. У складі повстанського війська захопив Жаботин (нині село Кам’янського р-ну Черкас. обл.), Черкаси, Смілу. Потім його загін оволодів Богуславом та Каневом, де "спалив ратушу, замок, жовнірів багато загинуло". Діяв також у районі Ржищева, а неподалік Василькова об’єднався із загонами А.Журби та І.Бондаренка. Висилав посланців до Києва із закликом приєднатися до повстання. Згідно зі свідченнями очевидців загін Ш. "прийшов до Гребінок, далі пішов до Фастова з козаками Гребіницькими, Білоцерківськими. Було їх близько ста…" У Фастові заявив, що діє відповідно до указів рос. імп. Катерини II. Всього під кер-вом ватажка воювали кілька десятків запороз. козаків, бл. 200 надвірних козаків, селян з-під Василькова та з Канівщини, а також 50 міщан з Києва. Після арешту М.І.Залізняка та І.Гонти перебрав кер-во повстанням на себе. Перебуваючи в с. Блощинці (нині село Білоцерківського р-ну Київ. обл.), листовно пропонував комендантові Білої Церкви М.Карбовському добровільно здати місто. 28 червня 1768 вислав посольство на чолі із запорожцем Остапом Байдою до рос. київ. генерал-губернатора Ф.Воєйкова з проханням про підтримку, однак воно було заарештоване. На початку липня 1768 скликав козац. раду у Фастові, де був обраний полковником. 5—6 липня 1768 керував облогою Білої Церкви. Воював з російськими регулярними підрозділами поблизу Трипілля. 9 липня 1768 пораненим був захоплений у полон солдатами Московського карабінерного полку поблизу м. Богуслав. Разом із 68-ма полоненими козаками та "двома знаменами" відправлений до Києва в розпорядження київського генерал-губернатора Ф.Воєйкова. Був згаданий в указі рос. імп. Катерини II від 12 липня 1768 кошовому отаману П.Калнишевському про приборкання запорожців-гайдамаків. Наприкінці серпня 1768 Київська губернська канцелярія призначила йому покарання: "колесовать и живого положить на колесо, а вместо того бить кнутом, дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ноздри и поставя указаные знаки, сослать в Нерчинск в каторжную работу вечно". Наприкінці вересня разом із Семеном Донцем, Микитою Данильченком та іншими 22-ма повстанцями Ш. було привселюдно катовано у Василькові та відправлено до Сибіру, де він, очевидно, помер.

Збереглося кілька нар. пісень, які героїзували його діяльність: "Гей хвалився та козак Швачка, під Білу Церкву", "Ой поїжджає по Україні та й козак Швачка", які були записані в 19 ст. Один із варіантів пісні про Ш. записав у свій щоденник Т.Шевченко (запис від 11 липня 1857), який також присвятив йому поезію "Швачка". Став одним з гол. героїв істор. романів М.Сиротюка "Побратався сокіл" (1965), М.Глухенького "Колії" (1968) і трилогії про Коліївщину В.Кулаковського і П.Сиченка: "Ой гук, мати, гук" (1972), "Ріки виходять з берегів" (1985) та "Вітер з Холодного яру" (2008). Сучасний рок-гурт "Кому вниз" виконує пісню "Микита Швачка" на слова Т.Шевченка й музику А.Середи.