Бібліографічне посилання: Кокін С.А. ШВАРЦ Ісак Ізраїльович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shvarts_II (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШВАРЦ Ісак Ізраїльович (18(06). 01.1879—26.10.1951) — перший керівник ВУЧК. Н. в м. Миколаїв у сім’ї кравця. З дитячих років працював на арматурному з-ді, де згодом почав брати участь у революц. русі. Член РСДРП з 1899 (парт. псевд. — Семен). За революц. діяльність неодноразово був заарештований і відправлений на заслання; у липні 1904 втік із заслання до Женеви (Швейцарія), де вперше зустрівся з В.Леніним. Брав участь у революції 1905—1907, член Катериносл. к-ту РСДРП(б) (1905). 1910—11 навч. в парт. школі більшовиків у Лонжюмо (Франція), повернувся до Росії для ведення підпільної роботи та підготовки VI конференції РСДРП(б), невдовзі заарештований, відправлений на довічне поселення до Якутії (Єнісейська губ.). Після Лютневої революції 1917 повернувся до Петрограда (нині м. Санкт-Петербург), брав участь у VII (Квітневій) конференції РСДРП(б); за дорученням ЦК РСДРП(б) працював у партійних орг-ціях Києва, Одеси, Харкова; із жовтня 1917 — член Обласного к-ту РСДРП(б) Донец. і Криворізького басейнів. 1918 — один з керівників більшовицького підпілля та партизан. руху проти німецько-австрійс. військ і гетьманців, активний учасник встановлення рад. влади в Україні. На I і II з’їздах КП(б)У обирався членом ЦК.

Із грудня 1918 — голова, з квітня 1919 — заступник голови ВУЧК; з кінця травня 1919 — уповноважений Ради робітн. і сел. оборони України в Одесі та Миколаєві; 1920 — уповноважений ЦК РКП(б) на Донбасі; із 1921 — на керівній профспілковій і госп. роботі в гірничовидобувній пром-сті. На Х—ХII з’їздах РКП(б) обирався членом Центр. контрольної комісії, на ХIII—ХVIII з’їздах — членом ЦК РКП(б)—ВКП(б). 1938 усунений з керівної роботи; згодом організував і очолив наук. лабораторію з вир-ва ліків зі сланців; із 1946 — персональний пенсіонер.

Нагороджений орденом Червоної Зірки (1945).

П. у м. Москва.