Бібліографічне посилання: Варварцев М.М. ШВЕЙЦАРІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shvejtsariia (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШВЕЙЦАРІЯ (Schweiz, Suisse, Svizzera) — д-ва в Центр. Європі, межує з Німеччиною, Францією, Італією, Австрією, Ліхтенштейном. Територія 41,3 км2. Населення 7,783 млн осіб (2009). Етнічний склад: германо-швейцарці (складають більшість у країні), франко-швейцарці, італо-швейцарці, ретороманці та ін. За віросповіданням більше половини населення становлять протестанти, понад 40 % — католики, решту — мусульмани, іудаїсти тощо. Столиця — м. Берн. Офіц. мови — нім., франц., італ., ретороманська. Грошова одиниця — швейцарський франк. Ш. — федеративна республіка, адміністративно поділяється на 20 кантонів і 6 напівкантонів, кожний з яких має свою конституцію. Главою держави й уряду — Федеральної ради — є Президент. Вища законодавча влада належить Федеральним зборам — двопалатному парламенту.

В античні часи територію сучасної Ш. населяло кельтське плем’я гельветів, яких у середині 1 ст. до н. е. підкорив Рим Стародавній, у 5—6 ст. — Франкська держава. 1032 західна Ш. була включена до складу Священної Римської імперії (див. "Священна Римська імперія германської нації"). 1291 три лісові кантони — Швіц, Урі та Унтервальден, об’єднавшись у боротьбі проти Габсбургів, уклали між собою союз "на вічні часи", що став початком Швейцарської конфедерації, до якої поступово приєднувалися ін. землі. 1499 переможна Швабська війна союзних кантонів покінчила із залежністю швейцарців від імперії, але лише за Вестфальським миром 1648 Ш. здобула міжнар. визнання своєї самостійності. У 16 ст. вона стала одним із гол. центрів Реформації в Європі, всередині країни відбувалися міжконфесійні сутички, які супроводжувалися сел. заворушеннями та повстаннями в містах. 1798 у Ш. ввійшли війська франц. Директорії, за підтримки якої постала Гельветична республіка (існувала до 1803). Відтак 1799 вона перетворилася на арену бойових дій антифранц. коаліції: похід рос. військ під командуванням О.Суворова, виступ австрійс. армії. 1815 декларацією Віденського конгресу 1814—1815 проголошено "постійний нейтралітет" Ш. 1847 в країні вибухнула громадян. війна, розпочата частиною кантонів — Зондербундом, який зрештою зазнав поразки. Прийнята наступного року нова конституція змінила устрій країни на федеративний (але назва її залишилася старою — Швейцарська конфедерація). Від 19 ст. Ш. відігравала роль одного з гол. осередків політ. еміграції з усієї Європи, а також стала осідком багатьох міжнар. орг-цій світу — Червоного Хреста (1878), Ліги Націй (1919—46), женевського відділення Організації Об’єднаних Націй та ін. 1963 Ш. вступила до Ради Європи, 2002 — до ООН.

23 грудня 1991 Ш. визнала держ. незалежність України і в лютому 1992 встановила дипломатичні відносини.

Початок швейцарсько-укр. зв’язків сягає епохи Реформації, коли послідовники вчення Ф.Социна (див. Социніанство) поширили свої впливи на Сході Європи і на навчання в Базельському ун-ті почали записуватися "рутени" (16 ст.). К.Розумовський жив у Ш. 1765—67 після зречення гетьманства, а його син Григорій, працюючи біля Лозанни, заснував фізичне т-во. Контакти з просвітницькими колами Ш. в 1830-х рр. підтримували члени родини малорос. військ. губернатора кн. М.Г.Рєпніна; його портрет, створений швейцарським худож. Й.Горгунгом, 1843 копіював двічі Т.Шевченко.

У 2-й пол. 18 ст. Україна стала місцем переселення й участі швейцарців у екон. освоєнні її пд. територій. Майстри зі Ш. заснували вир-во тканин і панчох на Полтавщині (Кременчук, Крюків) й Вінничині (Махнівка; нині с. Комсомольське Козятинського р-ну Він. обл.), а в Кальнику (нині село Іллінецького р-ну Він. обл.) — цукровий з-д Ф.Енні. Найбільш компактні поселення швейцарців виникли у Феодосійському пов. Таврійської губ. (колонія Цюрихталь (нині с. Золоте Поле Кіровського р-ну АР Крим); 1805) та в с. Шабо (нині село Білгород-Дністровського р-ну Одес. обл.), де від 1822 осіли вихідці з кантону Во, а згодом — із німецькомовних кантонів. Створені ними госп-ва прислужилися для поширення зразкового досвіду вирощування породистої худоби, сироваріння, садівництва, виноградарства й виноробства. Діяльність швейцарських фахівців сприяла також забудові нових міст (Одеса, у Криму) — за проектами Дж.Торрічеллі, К.Ешлімана та ін. архітекторів. У 19 ст. результати істор. та екон. розвідок, проведених головно в причорномор. регіоні, публікували в Україні, Швейцарії та ін. країнах професор Невшательської академії Ф.Дюбуа де Монперре, С.Бруннер, М.Бюньйон, Ш.Монтандон, Д.Шлаттер, Л.Тардан та ін. мандрівники й переселенці. У числі зачинателів укр. народознавства і фольклористики був педагог і літератор Ж.Вернет (Верне), який із 1787 жив у Харкові та співпрацював з Г.Сковородою. У 19 ст. багато швейцарців переїхали для роботи викладачами іноз. мов у навч. закладах Києва, Полтави, Житомира та ін. міст. В Україні здійснював свої фундаментальні студії з політекономії М.Зібер, який навч., захистив дис. і вів виклади 1873—75 в Київ. ун-ті.

Від 2-ї пол. 19 ст. у Ш. постали осередки укр. політ. еміграції та радикальної студентської молоді, яка здобувала вищу освіту в Цюриху та ін. містах, 1876—82 діяла створена М.Драгомановим перша в Зх. Європі вільна укр. друкарня, в якій виходив громадсько-політ. та літ. збірник "Громада" (за участю С.Подолинського і М.Павлика), діяв гурток укр. соціаліст. руху. Справу М.Драгоманова продовжували від 1906 женевська Укр. громада на чолі з А.Ляхоцьким, друга Укр. громада (1915), періодики "Le revue ukraienne" ("Український огляд") 1915—17, "L’Ukraine" ("Україна") 1915—20.

Учасники нац. руху (М.Драгоманов, С.Русова та ін.) були першими в Україні, хто писав і пропагував праці з історії швейцарського народу та його республіки. У цей же час учені Київського і Новоросійського ун-тів досліджували під час наук. відряджень до Ш. систему цивільного права й судочинства (Г.Демченко), альпійську флору (І.Шмальгаузен), питання прикладної хімії (О.Веріго) і зоології (Я.Лебединський), діалекти ретороманської мови (І.Луньяк) та ін. На рубежі 19—20 ст. у Львові в укр. перекладах І.Франка, О.Маковея, В.Щурата вийшли у світ повісті, оповідання й поезії найбільших представників швейцарського письменства — Г.Келлера і К.-Ф.Мейєра.

З проголошенням Української Народної Республіки між обома країнами налагодилися дипломатичні контакти. У грудні 1917 з ініціативи Генерального секретаріату Української Центральної Ради у Ш. відкрито укр. заклад з функціями посольства, консульства і прес-бюро, його керівник Ю.Гасенко зустрічався з президентом та главою МЗС країни. 1918 до Києва прибула направлена швейцарським урядом місія політ. департаменту, працювало консульство Ш. У самій Ш. діяло посольство Української Держави, потім — УНР, консульські установи в Лозанні, Берні та Цюриху. 1918 в Женеві утворено українсько-швейцарську палату (президент — швейцарський дипломат Ш.Ніколь). Там само 1919 розгорнув інформаційно-видавничу діяльність Укр. к-т.

У міжвоєнний період Ш. служила осідком для представництва Державного центру УНР на еміграції, при Лізі Націй працювали укр. представники Галичини, від 1928 — агентство преси "Бюро східної інформації" під кер-вом М.Єреміїва. У роки Другої світової війни у швейцарських таборах для інтернованих перебували українці — військовополонені та остарбайтери, які тікали з гітлерівської Німеччини. Після війни справами укр. біженців у Ш. займалися женевський Укр. допомоговий к-т (1945—50), Укр. допомогове об’єднання в Цюриху (1950). Нова укр. діаспора гуртувалася від 1945 навколо студентського т-ва "Сокіл", "Об’єднання українців" (від 1974 — "Українське товариство"). За традицією минулих десятиліть українці беруть участь у культ. та наук. житті Ш. У Женеві членом Міжнар. ін-ту менеджменту є відомий економіст Б.Гаврилишин, обраний 1990 іноз. членом Національної академії наук України. На поч. 21 ст. в м. Базель співачка і хоровий диригент Т.Луценко організувала вокальний ансамбль "Слово" та концерти укр. нар. музики й читання лекцій з укр. музикознавства. 2003 угоду про побратимські зв’язки уклали між собою Київ і Женева. 2012 укр. кіномист-во вперше було презентовано на Міжнар. кінофестивалі в м. Локарно.