Бібліографічне посилання: Кривонос Р.А. ШВЕЦІЯ, Королівство Швеція [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Shvetsiia (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШВЕЦІЯ, Королівство Швеція (Konungariket Sverige) — д-ва в Пн. Європі, розташов. у сх. і пд. частині Сканд. п-ова. На зх. межує з Норвегією, на пн. сх. — з Фінляндією, зі сх. і пд. омивається Балт. морем. Острівна частина нараховує понад 1 тис. островів, найбільшими з яких є Готланд і Еланд. Назва походить від давньосканд. слів "Svea" й "Rige" — у значенні "держава [германського племені] свеїв". За площею (450 тис. км2) є 5-ю країною в Європі та 2-ю в Європейському Союзі після Франції. Населення 9,1 млн осіб (2013), 91 % — шведи, є фінська (3 %) й саамська меншини, нечисленні діаспори вихідців з балканських країн, данців, норвежців, турків. Високий рівень урбанізації (87 %). Столиця — м. Стокгольм (789 тис. мешканців, разом із передмістям — 1,6 млн). Великі міста — Гетеборг, Мальме, Уппсала, Норрчепінг і Еребру — розташовані на пд. країни. Офіц. мовою є шведська. Релігії — лютеранство (87 %), католицизм (1,5 %), діють окремі мусульманські, іудейські, православні та ін. громади. За адм.-тер. поділом подiляється на 21 область (лен), до складу яких входять 290 мiських та сiльс. комун. Місто Стокгольм поєднує функції лену і громади.

За формою правління — конституційна монархія.

Главою д-ви є король, який представляє націю, є символом держ. єдності, проте не має політ. влади й не бере участі в політ. житті та роботі уряду, а також не підписує жодних урядових постанов.

Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент — риксдаг (Riksdag), що складається з 349 депутатів, котрі обираються шляхом заг. прямого і таємного голосування на 4-річний термін за пропорційною системою. Риксдаг затверджує та звільняє прем’єр-міністра. Може висловлювати вотуми недовіри уряду й окремим міністрам. Риксдаг очолює голова — тальман, який внаслідок конституційної реформи 1974 перебрав на себе низку королів. повноважень, зокрема право подавати риксдагу кандидатуру прем’єр-міністра.

Виконавча влада належить уряду, до складу якого входять 22 міністри. Уряд має право розпускати риксдаг і призначати позачергові вибори; водночас він несе відповідальність перед риксдагом. До урядових компетенцій належить також призначення та звільнення держ. службовців на вищих щаблях влади й губернаторів ленів.

На референдумі у вересні 2003 Ш. відмовилася приєднатися до Європ. валютного союзу й зберігає нац. валютну одиницю — швед. крону. Член ЄС (із 1995), Наради з безпеки та співробітництва в Європі / Організації з безпеки і співробітництва в Європі (із 1975 / із 1994), Ради Європи (із 1949), Орг-ції з екон. співробітництва та розвитку (із 1960), Пн. Ради (із 1952). Нац. свято (Нац. день Швеції) — 6 червня.

Найдавнішим свідченням присутності людини на теренах Ш. є відкрита біля Мальме в пд. частині країни стоянка Сегебру, яку датують бл. 8000 до н. е. У серед. 1 тис. до н. е. Ш., як і решта Скандинавії, потрапила під кельтський, а на межі нової ери — рим. вплив. До того ж часу належать і перші письмові відомості про Скандинавію, зокрема в "Германії" Тацита (бл. 100 р. н. е.), а також у творах Прокопія Кесарійського та Йордана в 6 ст. У 7—9 ст. розпочалася епоха вікінгів, які здійснювали грабіжницькі походи на європ. країни. Бл. 1000 виникло окреме Швед. королівство на чолі з Олафом Шетконунгом, але на поч. 11 ст. частина швед. території увійшла до данської д-ви Кнута Великого. Тоді ж на теренах навколо озера Меларен утвердилося християнство.

За правління Сверкера Старшого в 1130-ті рр. Ш. знову стала єдиним королівством, проте влада постійно переходила до різних родин. Король Магнус Біргерсон (панував 1275—90) затвердив церк. привілеї та сприяв формуванню світської аристократії згідно зі статутом, ухваленим 1290 на з’їзді в Альсне. За правління короля Магнуса Еріксона (панував 1319—64) 8 липня 1319 була проголошена грамота свобод, яка обмежила свавілля монарха й гарантувала права представників знаті. Після міжусобиці в 2-й пол. 1360-х рр. на престол було запрошено королеву Данії Маргрете разом із малолітнім сином Улофом. Після смерті сина 1387 вона залишилася єдиною володаркою країни, що було підтверджено Кальмарською унією 1397. Зміцнення данської влади спровокувало повстання швед. шляхти 1521—23, яке очолив Густав Ваза (панував 1523—60), обраний дворянством королем країни. У Ш. утвердилася станова монархія, а 1527 на риксдазі у Вестеросі було розпочато Реформацію на лютеранський взірець, остаточно запроваджену на церк. соборі в Уппсалі 1593. Реформація сприяла зміцненню королів. влади та централізації країни.

Ще у 12 ст. Ш. розпочала експансію у Сх. Прибалтиці. 1150—1362 до королівства під приводом християнізації було приєднано Фінляндію. Із 2-ї пол. 16 ст. Ш. стала прагнути до панування на Балтиці, що призвело до кількох війн з Моск. царством, Данією та Річчю Посполитою. За результатами Лівонської війни 1558—1583 шведськими стали пн. частина Лівонії (отримала назву Швед. Естландія) та Іжора (Інгерманландія). Зазнавши поразки в серії війн на поч. 17 ст., Річ Посполита в 1620-ті рр. втратила на користь Ш. пд. частину Лівонії з Ригою (нині столиця Латвії). Швед. війська під проводом короля Густава II Адольфа (панував 1611—32) взяли активну участь у Тридцятилітній війні 1618—48. За Вестфальським миром 1648 Ш. отримала Передню Померанію, о-в Рюген, міста Штеттін (нині м. Щецин Західнопомор. воєводства, Польща) і Вісмар (нині місто в Німеччині), Бременське та Верденське герцогства, перетворившись на велику європ. д-ву. У Північній війні 1655—60 армія швед. короля Карла X Густава вела бойові дії проти данських, польсько-литов. і рос. військ. За результатами війни Ш. відібрала в Данії провінції на пд. Сканд. п-ова й утримала за собою Лівонію.

Проте в ході Північної війни 1700—1721, після нищівного розгрому під Полтавою (див. також Полтавська битва 1709) та смерті короля Карла XII (1718), Ш. зазнала поразки, втративши на користь Росії Інгерманландію, Лівонію та Естландію. Це сприяло поступовій зміні форми правління, посиленню ролі держ. ради й риксдагу та формуванню конституційної монархії. У ході наполеонівських війн франц. війська захопили швед. Померанію, а 1809 до Рос. імперії відійшла Фінляндія. У відповідь у країні спалахнуло офіцерське повстання, короля-винуватця зовнішньополітичних прорахунків Густава IV Адольфа (1778—1837) було скинуто, скликано риксдаг, розроблено й ухвалено нову Конституцію, яка розподілила владу між королем, держ. радою та риксдагом. Для обмеження влади держ. бюрократії було запроваджено посаду омбудсмана — уповноваженого з прав людини. Оскільки новий король Карл XIII (1748—1818) не мав спадкоємців, риксдаг влітку 1810 обрав спадкоємцем престолу франц. маршала Жана-Батіста Бернадота (1763—1844), сина адвоката з міста По в Піренеях, присвоївши йому нове ім’я Карл-Юхан. Щоб надати справі законного характеру, Карл XIII усиновив Ж.-Б.Бернадота, який 1810—18 фактично виконував функції регента.

Попри франц. походження Карл-Юхан уклав союзні угоди з Росією, Великою Британією та Пруссією; переміг Данію у війні 1813—14 і за Кільським мирним договором від 14 січня 1814 приєднав до Швед. королівства Норвегію, нав’язавши їй Мосську конвенцію, підписану 14 серпня 1814. Завдяки підтримці Великої Британії та Росії під час Віденського конгресу 1814—1815 Карлу-Юхану Бернадоту вдалося зберегти свій статус і 1818 після смерті Карла ХIII стати королем Швеції і Норвегії.

У період із серед. 19 ст. до 1930 через складну екон. ситуацію майже 1,5 млн шведів емігрували з країни, переважно до США. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. у Ш. було здійснено ліберальні реформи, зокрема дозволено свободу віровизнання (1860), розширено місц. самоврядування (1862), знято обмеження на підприємницьку діяльність (1865), Актом про риксдаг було розширено парламентські повноваження (1866), запроваджено дворічну заг. військ. повинність (1901), введено заг. рівне виборче право (1911). 1918—21 за підтримки уряду й провідних промисловців було переглянуто конституцію, жінки отримали право голосу, а заг. рівне виборче право почало застосовуватися й на місц. рівні. У вересні 1905 після плебісциту серед норвежців було розірвано шведсько-норвез. унію.

1932—76 при владі в країні безроздільно перебувала Соціал-демократ. робітн. партія Швеції. Укладена за урядовим посередництвом 1938 Сальтшебадська угода сприяла взаємному компромісу між Швед. об’єднанням роботодавців і Центр. об’єднанням профспілок та гармонізації трудових відносин у країні, зменшенню кількості конфліктів на ринку праці та швидкому екон. зростанню Ш. протягом перших десятиліть після Другої світової війни, в якій їй вдалося зберегти нейтралітет. Обрання 1953 шведа Д.Гаммаршельда Ген. Секретарем ООН ще раз підкреслило високий міжнар. авторитет країни. 1946—69 соціал-демократ. уряди очолював Т.Ерландер, пізніше його заступив У.Пальме. Швидке піднесення швед. торгівлі й пром-сті дало можливість урядові помітно розширити громад. сектор, який тепер охопив понад 50 % ВВП. Це викликало відтік капіталу з країни й сприяло активізації правих сил, які, очевидно, стояли за вбивством У.Пальме 28 лютого 1986. Закінчення "холодної війни" змінило міжнар. становище д-ви, і 1991, частково переглянувши концепцію власного нейтралітету, Ш. подала заяву на вступ до ЄС. Таке рішення здобуло загальнонар. підтримку, і країна стала повноправним членом ЄС 1 січня 1995.

Українсько-швед. відносини мають тривале істор. підґрунтя. Важливу роль у формуванні й розширенні Київської Русі відіграли військово-купецькі загони варягів — норманів, які походили переважно з теренів сучасної Ш. (див. Норманська проблема). Власне варязьке походження мали перші рус. князі з династії Рюриковичів. Зв’язки Русі зі Швед. королівством встановив Ярослав Мудрий, який 1019 одружився з Інгігердою — донькою швед. конунга Олафа Шетконунга. Мстислав Великий був одружений з Христиною, донькою швед. короля Інге I Старшого.

У серед. 17 ст. Військо Запорозьке (українська козацька держава) стало природним союзником Ш. в її боротьбі проти Речі Посполитої й Моск. д-ви за панування на Балтиці. Укр. гетьмани розглядали можливий протекторат з боку швед. монарха як одну з перспективних форм легітимізації власного суверенного статусу в тогочасній системі міжнар. відносин. Поразка Ш. в Пн. війні 1700—21 перекреслила ці плани (докладніше див. Українсько-шведські відносини козацької доби).

1918—20 у Ш. функціонували дипломатичне представництво Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії, очолюване К.Лоським (березень 1918 — кінець 1920), та надзвичайна дипломатична місія Укр. Д-ви на чолі з Б.Баженовим (1918 — 11 березня 1919). Документи, що засвідчують діяльність цієї дипломатичної місії, зберігаються в Нац. архіві Швеції, включно з вірчими грамотами, підписаними міністром закордонних справ Укр. Д-ви Д.Дорошенком.

Ш. першою серед країн Пн. Європи 19 грудня 1991 визнала держ. незалежність України. Дипломатичні відносини між обома країнами були встановлені 13 січня 1992. У вересні 1992 було відкрито посольство Королівства Швеція в Україні. 31 травня 1994 у Стокгольмі розпочало роботу дипломатичне представництво України, очолюване за сумісництвом послом України у Фінляндській Республіці.

Відображенням значного інтересу сторін у налагодженні більш тісної співпраці між укр. і швед. парламентарями стали кроки в напрямку її орг. оформлення. У парламентах обох країн діють групи двосторонньої міжпарламентської співпраці, у Верховній Раді України — Група з міжпарламентських зв’язків з Королівством Швеція, у швед. риксдазі — Асоціація дружби з Україною.

Нині договірно-правова база українсько-швед. відносин містить 28 угод і домовленостей, включно з угодами, щодо яких оформлене правонаступництво України (2009). До них належать міжурядові Угода про встановлення дипломатичних відносин, Конвенція про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, Угода про сприяння та взаємний захист інвестицій.

Між Україною і Ш. досить динамічно розвивається торговельно-екон. співпраця. За даними Держ. служби статистики України, 2011 заг. обсяг торгівлі України зі Ш. (товари та послуги) досяг 917,4 млн дол. США. При цьому укр. експорт до Ш. становив 138,9 млн дол. США, а імпорт — 778,5 млн дол. США. Ш. посідає 17-те місце в торгівлі України з країнами Європи.

Обсяг швед. інвестицій в економіку України 2011 досяг 1,756 млрд дол. США, що становить 4,1 % від заг. обсягу іноз. інвестицій. В Україні діють 116 підпр-в зі швед. капіталом, серед них найвідомішими є "Асеа Браун Бовері" ("АББ"), "Альфа Лаваль", "Астра Зенека", "Атлас Копко", "Ді-Ейч-Ел", "Електролюкс", "Еріксон", "Оріфлейм", "Сандвіч Інтернешнл", "Сканія", "Тетра Пак", "Вольво" та ін. Ш. входить до десятки провідних світ. інвесторів в укр. економіку. Найуспішнішим і найвідомішим швед. підпр-вом в Україні є харчова компанія "Чумак" у м. Каховка, заснована 1996 двома молодими швед. підприємцями за фінансової допомоги "Тетра Пак".

Активно розвивається і співпраця в культурно-гуманітарній сфері. Найважливішою культ. подією в українсько-швед. відносинах за останні роки стала виставка "Україна—Швеція: перехрестя історії (17—18 ст.)", присвячена 300-річчю українсько-шведського військово-політ. союзу 1708 між гетьманом України І.Мазепою та королем Швеції Карлом ХII. Виставку урочисто відкрили в Києві Президент України В.Ющенко та король Швеції Карл XVI Густав у ході держ. візиту королів. подружжя в Україну 2008. Організація виставки сприяла налагодженню тісної співпраці між укр. і швед. істориками й фахівцями музейної та архів. справи.

Ряд швед. неурядових організацій, у т. ч. Всесвітній фонд королеви Швеції Сильвії "Дитинство", надають гуманітарну допомогу Україні.

Принципове визнання Ш. права всіх європ. країн, які не входять до ЄС, набути членства в Євросоюзі конкретизувалося відносно України підтримкою її євроінтеграційних устремлінь, що підтверджується в офіц. документах уряду Ш. та осн. політ. партіями країни. Ш. разом із Польщею була ініціатором "Східного партнерства" і на нинішньому етапі залишається одним з осн. рушіїв у просуванні цього проекту.

Перша укр. імміграція до Ш. стала наслідком Пн. війни 1700—21. Це були очолювані гетьманом П.Орликом козаки, які прибули до Ш. 1715. У швед. місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик, встановлено пам’ятну дошку на його честь. Наступна хвиля укр. іммігрантів прибула до Ш. з Галичини в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Чергова хвиля з’явилася під кінець II світ. війни. Вважається, що в перші повоєнні роки тут проживало приблизно 2,5 тис. осіб укр. походження. Пізніше частина з них виїхала до США, Канади та ін. країн. 1947 у Стокгольмі була створена Укр. громада Швеції. Перші заг. збори Укр. громади та перший з’їзд українців у Швеції відбулися 6 січня 1948 в м. Флюста поблизу Стокгольма. Тут було прийняте рішення щодо назви об’єднання, затверджено його статут. Першим головою Укр. громади був В.Федорчук (1948—51). Пізніше головами обиралися В.Бутько (1952), К.Гарбар (1953—78), Б.Залуга (1979—92, 1994—98), П.Басараб-Горват (1992—1994, 1998—99), І.Сушельницька (1999—2006), Л.Коваль (із квітня 2006). Із 1954 протягом кількох десятиріч об’єднанням видавався інформаційний бюлетень "Скандинавські вісті", який виходив укр. та швед. мовами 1—3 рази на рік й містив передруки публікацій швед. та європ. преси з укр. тематики, статті про укр. к-ру та історію.

У Стокгольмі в 1950-ті рр. також відкрито Укр. інформаційний центр під кер-вом Б.Кентржинського. Завдяки Інформаційному центрові діяльність українців у Ш. помітно активізувалася. Активно працював Укр. академічний клуб, який об’єднував укр. студентів. У Ш. існувало також кілька представництв укр. орг-цій у діаспорі, зокрема, представництво Союзу визволення України (очолював О.Назарук), Укр. інформаційне бюро (створене 1916, очолювали В.Степанківський, М.К.Залізняк).

Нині, за даними Центр. стат. бюро Швеції, у країні офіційно зареєстровано бл. 3,5 тис. осіб укр. походження. За даними посольства України у Стокгольмі, на його консульському обліку перебувають бл. 2 тис. осіб. За оцінками укр. орг-цій, у Ш. проживає бл. 5—6 тис. осіб укр. походження. У Ш. діють 9 об’єднань укр. орг-цій, найчисельнішою й найстарішою з яких є Укр. громада Швеції. Серед інших заслуговують на увагу дитячо-юнацька орг-ція "Джерело" (Стокгольм), Союз українок Скандинавії (Стокгольм), громад. орг-ція "Шведські козаки" (Стокгольм), Українсько-швед. т-во (Гетеборг), Укр. громада в Гетеборзі, Нац. орг-ція "Український союз" (Гетеборг), Українсько-швед. культ. спілка (Мальме). Укр. орг-ції Ш., як правило, малочисельні й діють відокремлено одна від одної. Серед відомих швед. культ. діячів укр. походження слід назвати співачку, теле- і радіоведучу та галеристку А.-М.Шипченко, яка є єдиною жін. солісткою і клавішницею шведсько-польсько-укр. електронного й поп-гурту "Bodies Without Organs" (відомий як "BWO").